Застосування системного підходу та системного аналізу в юридичному дослідженні

Реферат

На тему: «Застосування системного підходу та системного аналізу в юридичному дослідженні»

З курсу: Методологія та організація юридичних досліджень

Київ 2010 р.

План

Вступ

Поняття системного підходу та системного аналізу як методів наукових досліджень

Понятійно-категоріальний апарат системного підходу та системного аналізу. Поняття системи

Особливості використання системного підходу та системного аналізу у юридичних дослідженнях

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Як відомо методологічну основу будь-якого дослідження становить система загальнонаукових і спеціальних методів, принципів та підходів, які є засобами наукового пошуку в арсеналі будь-яких гуманітарних, зокрема юридичних наук. Поряд із загальнонауковими у процесі юридичного дослідження використовувалися, як правило і спеціальні, прикладні методи: структурно-функціональний аналіз, порівняльний, системного аналізу, історичний, статистичний, логічний, соціально-юридичний тощо. Проблема застосування системного підходу щодо дослідження державно-правових явищ висувалась окремими дослідниками ще у 70 – 80-і рр. ХХ ст., але через низку причин вона й досі не отримала остаточного розв’язання. Це пояснюється насамперед тим, що методологія загальної теорії систем склалася і розвивалася на ґрунті несоціальних наук, де метод утвердився значно раніше, тому існує проблема його “переносу” у сферу соціальних наук. Це, по-перше. По-друге, соціальні системи, які є об’єктом системного дослідження, значно складніші і неоднорідніші явища порівняно з іншими системними утвореннями тому, що вони несуть у собі новий, вищий інтегративний тип зв’язків. По-третє, об’єктивна складність методу, відсутність досконалої методології його застосування в державно-правовій сфері та інші причини також відчутно гальмують розв’язання вказаної проблеми. У радянській науці розвиток системного методу здійснювався в умовах значної ідеологізації та догматизації теоретичної думки, абсолютизації діалектичного методу у пізнанні, насамперед суспільних явищ. І все ж системний підхід навіть у застійні часи знаходив своїх прихильників серед науковців юридичної галузі пізнання. Так, першим досвідом його застосування в державно-правових дослідженнях стали роботи Е. Маркаряна «Вопросы системного исследования общества» (1972 р.), С. Алексєєва «Структура советского права» (1975 р.), Л. Тіунової “О системном подходе к праву” (1986 р.) та деякі інші. Ці дослідження ґрунтувались на фундаментальних працях таких вчених, як В.Г.Афанасьєв (“Системность и общество”), И. В.Блауберг, Є. Г.Юдин (“Становление и сущность системного подхода”), Л. А.Петрушенко (“Единство системности, организованности и самодвижения”), В. Н.Садовский (“Основание общей теории систем”) та ін.

Основні наукові праці щодо застосування системного підходу в галузі суспільних наук випадають на середину 70 – 80-х рр., проте жодна з них не порушувала проблему цілісного системного дослідження демократичної, соціальної, правової держави через повне або часткове несприйняття цих явищ панівною ідеологією. Пізніше взагалі завдяки ідеологічним та політичним змінам, що сталися в нашому суспільстві, та іншим причинам увага до цього методу відчутно послабилася. Значні якісні зрушення із застосування системного підходу в державно-правових дослідженнях відбулися у 90-і роки після обрання Україною та іншими пострадянськими державами незалежного шляху розвитку.

Поняття системного підходу та системного аналізу як методів наукових досліджень

За своєю природою системний підхід є міждисциплінарним, загальнонауковим методом, він виступає засобом формування цілісного світогляду, оскільки є методом дослідження об’єкта як цілого (тобто сукупності елементів, що перебувають у взаємодії та породжують цілісні властивості). На сьогоднішній день системний підхід широко використовується у різних галузях знань, що дає підставу говорити про його універсальність [1,2,3]. Ефективність його застосування пов’язана з відносно закінченим процесом формування системного підходу як цілісної методології (зокрема, розробки його понятійно-категоріального апарату) [4,5,6,7].

Системний підхід необхідно відрізняти від принципу системності, який в методологічному плані забезпечує загальну позицію щодо пізнання того чи іншого явища з позицій закономірностей системного цілого та взаємодії частин і утворення особливого гносеологічного зрізу (виміру) реальності.

Системний підхід є таким аспектом дослідження, який передбачає розгляд об’єкта як складного, багатогранного та багатоякісного явища, що складається з елементів, зв’язки між якими утворюють його відносно незмінну структуру та забезпечують цілісність [9].

Якщо у системному підході виділити одну із його сторін, зокрема основні правила та принципи його елементно-структурної методології, то можна отримати системний аналіз. Він є комплексом спеціальних процедур, прийомів та методів, що забезпечують реалізацію системного підходу. У науковій літературі міститься достатньо великий матеріал щодо системного аналізу. Узагальнюючи основні позиції щодо поняття системного аналізу, його можна визначити як сукупність методів та прийомів дослідження і конструювання цілісних (складних) об’єктів. Розрізняють такі методи системного аналізу: структурний, функціональний, факторний, генетичний та часовий. Особлива роль серед них належить структурному дослідженню. Структурний ана