Проблема людини в філософії Сократа

Реферат

з дисципліни “Філософія” на тему

“ПРОБЛЕМА ЛЮДИНИ В ФІЛОСОФІЇ СОКРАТА”

ПЛАН

Вступ

2. Ідеї і метод філософії Сократа

3. Платон “Апологія Сократа”

Висновки

Список використаної літератури

ВСТУП

У період розквіту рабовласницької демократії в V столітті до н.е. з’явилися софісти. Слово “софіст” спочатку означало “мудрець”, “винахідник”, “умілець”, “мастак”, а з другої половини століття стало назвою певного типу філософа-професіонала, вчителя філософії, людини, яка заробляла собі на життя інтелектуальною працею. За свою працю вони брали досить високу платню.

Визначним мислителем Греції, який залишив незгладимий слід у світовій історії, був Сократ. Ця людина, на відміну від софістів, намагалася наблизити слухачів до істини і зовсім не брала гроші за навчання мудрості. Сократ про себе він казав, що вибрав роль такої людини, яка приставлена до міста, як “ґедзь до коня, великого і благородного, але такого, що облінився від ситості і потребує, щоб його підганяли”[3, 75]. Сократ переносив міру оцінки людських вчинків у саму людину (внутрішній голос).

Сократ був дуже цікавою людиною навіть тому, що вибирав відомого політичного діяча або просто відому людини, після того, як той прочитав свою промову, і починав задавати питання. Причому спочатку Сократ нестримно хвалив свого співбесідника, говорив, що він така розумна, відома людина в місті, і що йому не складе труднощів відповісти на елементарне питання. Сократ задавав своє дійсно елементарне питання (але тільки на перший погляд). Співбесідник зухвало і нехотя відповідав на нього, Сократ у свою чергу задавав чергове питання, що стосується все того ж питання, співбесідник знову відповідав, Сократ питав і це доходило до того, що співбесідник своєю останньою відповіддю суперечив своїй першій відповіді. Тоді оскаженілий співбесідник питав Сократа, а сам то він знає відповідь на це питання, Сократ же абсолютно спокійно відповідав, що не знає і спокійно віддалявся. І цією своєю винятковістю, геніальністю Сократ приваблює своїми думками та ідеями.

Метою реферативної роботи є дослідження думок та ідей Сократа про людину, її мету існування у житті.

Тема достатньо вивчена у літературних джерелах. Цікавими і зрозумілими для сприйняття є праці Петрушевича В. [6], Корнилова Е. [4], Горелова А.[3] та інших.

ІДЕЇ І МЕТОД ФІЛОСОФІЇ СОКРАТА

Усякому, хто творить промову, годиться пристосовуватися до слухачів, хто не хоче слів на вітер кидати…

Сократ - представник ідеалістичного релігійно-етичного світогляду, відкрито ворожого матеріалізму. Вперше саме Сократ свідомо поставив перед собою задачу обґрунтовування ідеалізму і виступив проти античного матеріалістичного світобачення, природничо-наукового знання і безбожника. Сократ історично був тим, що зачинає " тенденції, або лінії Платона " в античній філософії.

За основну задачу філософії Сократ визнавав обґрунтовування релігійно-етичного світогляду, пізнання ж природи, натурфілософію вважав справою непотрібним і безбожним.

Сумнів ("я знаю, що нічого не знаю") повинен був, по навчанню Сократа, привести до самопізнання ("пізнай самого себе"). Тільки таким індивідуалістичним, шляхом, учив він, можна прийти до розуміння справедливості, має рацію, закону, благочестя, добра і зла. Матеріалісти, вивчаючи природу, пришли до заперечення божественного розуму в світі, софісти поставили під сумнів і висміяли всі колишні погляди, - необхідно тому, згідно Сократу, звернутися до пізнання самого себе, людського духу і в ньому знайти основу релігії і моралі. Таким чином, основне філософське питання Сократ вирішує як ідеаліст: первинним для нього є дух, свідомість, природа ж - це щось вторинне і навіть неістотне, не коштує уваги філософа. Сумнів служив Сократу передумовою для звернення до власного Я, до суб'єктивного духу, для якого подальший шлях вів до об'єктивного духу, - до божественного розуму. Ідеалістична етика Сократа переростає в теологію. Розвиваючи своє релігійно-етичне навчання, Сократ в протилежність матеріалістам, що закликають "прислухатися до природи", посилатися на особливий внутрішній голос, нібито наставляючий його в найважливіших питаннях, - знаменитий "демон" Сократа.

Сократ виступає проти детермінізму старогрецьких матеріалістів і намічає основи телеологічного світобачення, причому тут початковим пунктом для нього є суб'єкт, бо він вважає, що все в світі має на своїй меті користь людини.

Телеологія Сократа виступає в украй примітивній формі. Органи чуття людини, згідно цьому навчанню, на своїй меті мають виконання певних задач: мета очей - бачити, вух - слухати, носа - нюхати і т.п. Рівним чином боги посилають світло, необхідне людям для зору, ніч призначена богами для відпочинку людей, світло місяця і зірок має на своїй меті допомагати визначенню часу. Боги піклуються про те, щоб земля проводила їжу для людини, для чого введений відповідний розпорядок пір року; більш того, рух сонця відбувається на такій відстані від землі, щоб люди не страждали від зайвого тепла або надмірного холоду і т.п.

Свого філософського навчання Сократ в письмову форму не вдягався, але поширював його шляхом усної бесіди у формі своєрідної, методологічно направленої до певної мети суперечки. Не обмежуючись керівною роллю в межах свого філософського-політичного кружка, Сок