Філософія техніки

Реферат на тему

Філософія техніки

ПЛАН

1. Техніка та історія людства

2. Філософія техніки: історія становлення та предмет вивчення.

3. Техніка як філософське поняття.

4. Головні проблеми досліджень у філософії техніки.

5. Проблема оцінки техніки.

6. Використана література.

1. Техніка та історія людства.

Техніка і технологія в історії людства починається з того часу, коли люди стали використовувати штучні зна­ряддя ручної праці. Грецьке слово «техне» в перекладі українською мовою означає мистецтво, майстерність, умін­ня. Його вживали вже Платон та Арістотель, аналізуючи штучні знаряддя праці. Вихідним моментом техніки є природні продуктивні органи людини, передусім руки. Допов­нення, підсилення, заміщення природних робочих органів людини мають певну соціальну детермінацію, яка реалізу­ється через використання природи і втілення у природ­них тілах трудових функцій.

Створений людиною об'єкт називають артефактом (штучно зроблений). Техніка є сукупністю артефактів, але таке їх трактування дає лише перше уяв­лення про неї.

Техніка — сукупність створених засобів і знарядь виробництва, а також заходи та операції, вміння та майстерність здійснення тру­дового процесу.

Мета і функція техніки — перетворювання природи та світу людини згідно з цілями, які ставлять люди, що мають певні потреби і бажання. Отже, техніка є невід'єм­ною складовою людського існування.

Техніка сама по собі не є метою. Вона набуває цінності тільки як засіб. Можна розглядати техніку і як самостій­ний феномен, однак ця самостійність певною мірою віднос­на: техніка органічно залучена до контексту соціального буття та свідомості, є основою цивілізації, перебуває у вирі історичного часу й постійно прогресує.

Історичний шлях людини нерозривно пов'язаний з ускладненням та розвитком техніки, яка подолала довгий шлях, перш ніж сягнула нинішніх висот. У доіндустріальному суспільстві техніка була ремеслом, що засновувалося на процесі диференціації та спеціалізації робочих знарядь.

Технічне вміння передається від майстра до учня в ме­жах ремісничо-цехової організації праці. Таке вміння і знання були здобутком замкненого кола осіб і не отриму­вали відповідної суспільної оцінки.

Проте людська історія здебільшого визначається роз­витком техніки і певною сукупністю підвладних для пев­ного суспільства аналогій. Необхідність підвищення про­дуктивності праці зумовила функціональний поділ знарядь праці. Кожний новий інструмент призначався для вико­нання однієї або кількох виробничих операцій, і кількість цих операцій зменшувалася порівняно із застосуванням попереднього інструмента.

Однак аж до промислової революції техніка і техноло­гія не мали того загальноуніверсального й детермінуючого характеру, якого вони набувають у Новий час, а особли­во — у новітні часи.

Цивілізації, які змінювали одна одну до Нового часу, різнилися своїми базовими характеристиками. Вони мог­ли сповідувати різні релігії, їхні цінності та мотивації, мо­гли бути діаметрально протилежними, але всі вони вико­ристовували в повсякденному житті той самий перелік тех­нічних засобів, що є комбінацією механізмів, які були відомі ще в прадавні часи. Колесо, клин, важіль, блок, гвинт — є основою технічного арсеналу всіх відомих історії людсь­ких суспільств. Проте своєрідність певної цивілізації визначалася не рівнем технічного розвитку. її могутність і авторитет не залежали від нього. У свою чергу, технічний прогрес не був ні метою, ні навіть домінантою розвитку більшості цивілізацій. Ситуація починає швидко змінюва­тися в Новий та новітній час, коли техніка західної цивілі­зації, що все ще була комбінацією тих самих найпростіших механізмів давнини, стала приводитися в рух енергією пари, мінерального палива, електрики і, нарешті, атомного розпаду. Потужність нової техніки була такою великою, що жодна держава світу не могла дозволити собі ігнорувати те, що від­бувалося у сфері техніки. Суспільство могло або загинути (як це сталося з автохтонними цивілізаціями Америки), або підкоритися загальному процесу і застосувати в себе ті еле­менти культури Заходу, якими визначалась її потужність. Тільки за таких умов техніка стає високоуніверсальним фе­номеном сучасної історії людства.

Намагаючись позначити головні рубежі розвитку тех­ніки, видатний фізик XX ст. Макс Борн навів яскравий приклад. На його думку, одним із найважливіших чинни­ків історії є різновид енергії, який має у своєму розпоря­дженні людство на певний момент, і вся історія людства поділяється на два великі періоди: 1) від Авраама до сього­дення; 2) від винайдення атомної енергії до всіх прийдеш­ніх часів. Перехід від першого періоду до другого ознаме­нувався закінченням споживання сонячної енергії та по­чатком використання її суто земних джерел.

Багато хто з дослідників фіксує «саморух» техніки з її спрямованістю від ручних знарядь до повністю автомати­зованих, комп'ютеризованих систем. Важливо наголосити, що людина й суспільство не існують поза техносферою, тех­ніка є історичною, вона постійно оновлюється. Технічні ін­новації стають каталізатором, імпульсом докорінних змін у всій системі людського життя.

Систему «людина—техніка» відносять до продуктив­них сил суспільства. Розрізняють техніку пасивну

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать