Екзистенціалізм А. Камю

А. Камю (1913- 1960) народився в Алжирі, у родині сільськогосподарського робітника - поденника. Батька втратив, коли йому був один рік. Учився на гроші, зароблені матір'ю, що прибирала в багатих будинках.

Шкільний учитель виклопотав для Камю стипендію в алжирському університеті. Там Камю вивчав філософію. Писати початків рано. Організував самодіяльний театр.

В 1938р. став співробітником нової лівої газети «Алжьє републікен». Під час «дивної війни» газету заборонили. Камю перебрався в Париж у редакцію «Paris Soire». Після розгрому Франції повернувся в Алжир, але восени 41 -го року знову виїхав у Францію й став активним учасником руху Опору. Познайомився із Сартром.

В 1942 р. вийшла його повість «Сторонній», в 1943 р. була опублікована філософська праця «Міф про Сізіфа». Після серпневого повстання в 1944 р. Камю стає на чолі нової газети «Комба». В 1947 р. опублікований самий знаменитий роман Камю «Чуму», в 1951 р. - філософський трактат « людина, що бунтує,». І нарешті, в 1956 р. - його останній великий добуток - повість «Падіння».

У період холодної війни Камю переживав важкі ідеологічні сумніви й не міг знайти виходу з тієї важкої й суперечливої ситуації, у якій виявилася західна інтелігенція.

Останні роки життя Камю нічого не писав. Ці роки відзначені глибокою творчою кризою. Він почав почувати неспроможність своїх старих ідей, але створити що-небудь нове так і не зміг. В 1960 р. він загинув під час автомобільної катастрофи.

Філософські погляди Камю суперечливі й перетерпіли серйозну еволюцію. Вони характеризуються індивідуалізмом і всебічною розробкою проблеми безглуздості існування. Його погляди викладаються як у формі філософських трактатів, так і у формі художніх творів: повістей, романів, п'єс. Стиль образний, метафоричний. Всі сюжети обертаються навколо окремої людини і його відносин з навколишнім соціальним і природним миром.

На відміну від Гайдеггера і Ясперса, Камю не ставить питання про буття взагалі. Гайдеггер ставив запитання про зміст буття. Камю залишає буття осторонь і зосереджує увагу на проблемі змісту. Змісту чого? Людського життя, історії, індивідуального існування.

Його погляди розвиваються в умовах, коли віра в Бога втрачена, і стало ясно, що людське існування кінцеве в абсолютному змісті, тобто, що індивідуума чекає повне знищення, абсолютне ніщо.

У цій ситуації сам собою напрошується висновок про те, що ніякого об'єктивного змісту людського життя ні, тому що дати їй цей зміст комусь.

Адже для Камю, як і для екзистенціалізму взагалі, вихідним пунктом є особистість. Це - філософія, як ми знаємо, перейнята найглибшим індивідуалізмом і суб'єктивізмом.

У Ясперса індивід відносив себе до Бога, і тому він не повисає в повітрі.

У Камю же, як і в Сартра, оскільки Бог у них не фігурує, людина спочатку виступає у своїй абсолютній самітності й кінцівці. Але якщо людина самотня і йде до свого неминучого й абсолютного кінця, то про який зміст його існування взагалі можна говорити? Зміст його втрачається самим радикальним образом.

Результат цієї втрати сенсу описується Камю в першому опублікованому добутку, повесті «Сторонній», 1942 р.

У цій повісті її герой Мерсо розповідає про своє життя в місті на березі Середземного моря - це нічим не примітне життя дрібного що служить, що він веде спокійно й байдуже. У нього немає ніяких особливих інтересів і прихильностей. Його мати перебуває в богадільні, і іноді він неї відвідує. Але говорити йому з нею не про що. Потім вона вмирає, і він виконує все, що покладено в подібних випадках. Є в нього жінка, що викликає в нього лише чисто плотський потяг. У духовному відношенні в нього з нею немає нічого загального. Він ні до чого не прагне й нічого не бажає. Думка про те, щоб зробити кар'єру, йому зовсім далека. Так він існує день у день. як зовсім сторонній тому суспільству, що його оточує.

Втім, у нього є одна прихильність, одного іскріння любов. Це - природа.

На відміну від героя Сартра Рокантена, у якого матеріальне сприйняття викликало почуття нудоти, Мерсо закоханий у природу. Спілкування з морем, повітрям, сонцем, з водою доставляє йому справжня і єдина насолода.

От так і живе цей герой Камю.

Але це розміряне одноманітне життя один раз порушилися. Якось раз, ідучи на прогулянку на море, він навіщо-те бере із собою револьвер. Потім він не зможе пояснити, навіщо він це зробив.

Але раз револьвер узятий, він повинен вистрілити. І Мерсо дійсно чомусь стріляє й убиває араба на березі. Це відбувається як би за порогом його свідомості, що скаламутилося від жари.

Мерсо заарештовують. Починається наслідок, а потім і суд. Всіх учасників цього процесу обурює не стільки сам факт цього безперечного злочину, скільки особистість Мерсо, настільки він не схожий на них. Саме його життя вони сприймають, як виклик суспільству і його устояним вдачам. Адже все, що становить їхнє життя, її зміст, її підвалини, йому зовсім чужо. Цього вони перенести не можуть.

І тут проза Камю стає уїдливої, яка вказує на пороки, лицемірство, святенництво, фарисейство алжирського, а тим самим і всякого існуючого суспільства і його моралі. Адже хто чимсь виділяється з маси, хто не такий, як всі, той тим самим звичайно розглядається як чужинець, що як виходить за межі das Man, як щось таке, що повинне бути викинуте.

Мерсо одностайно засуджується до страти. Він з байдужністю вислухує вирок. Але коли в камеру смертн