Розвиток філософської думки в Античній Греції і Римі

РЕФЕРАТ НА TЕМУ:

Розвиток філософської думки в Античній Греції і Римі

античний філософія платон

Антична філософія виникла в Грецьких містах-державах на межі YII-YI ст. до н.е. в Малій Азії. Цьому сприяв цілий ряд обставин. По-перше, філософія ця зароджувалася в умовах закріплення зрілих рабовласницьких відносин, установлення демократичного ладу. По-друге, антична міфологічна свідомість розвивалася незалежно від будь-яких культів, досягнувши високого рівня раціоналізації. По-третє, антична філософія складалася в обставинах плідних ділових і світоглядних контактів еллінів з країнами Стародавнього Сходу, які ще більше спонукали їх до самостійних теоретичних пошуків і узагальнень.

Антична філософія, спочатку лише грецька, а потім і римська, існувала на протязі більш ніж тисячоліття. Можна виділити чотири періода в розвитку античної філософії:

1. зародження і формування - 6 ст. до н.е.;

2. зрілість і розквіт - 5-4 ст. до н.е.;

3. спад - грецька філософія періоду еллінізму та латинська філософія періоду Римської імперії - 3-1 ст. до н.е.;

4. занепад і загибель в епоху Римської імперії - I-Y ст. н.е..

Антична філософська література збереглася погано. Всі праці філософів першого, і майже всі другого періоду загинули, про них ми знаємо лише завдяки деяким фрагментам, що збереглися в працях більш пізніх античних авторів. Виняток складають лише праці Платона і Аристотеля. В третьому і четвертому періоді також небагато творів дійшло до нас повністю, але все ж таки вони є. Дивно проте повністю збереглася філософська поема античного матеріаліста Лукреція Кара "Про природу речей".

Однією з перших виникає Іонійська філософія, яка представлена в основному Мілетською школою і філософом-одиночкою Гераклітом. Для неї ще характерна відсутність поляризації на матеріалізм і ідеалізм, чим і пояснюється стихійний її матеріалізм і співіснування його з зачатками ідеалізму, наявність багатьох образів міфології, значних елементів антропоморфізму, пантеїзму, уявлення фізичних процесів в контексті моральної проблематики. Проте це вже філософія, бо вже перші представники іонійської філософії прагнули зрозуміти те чи інше начало як субстанцію.

Засновником мілетської філософії вважається Фалес (кінець 7 ст. - перша половина 6 ст. до н.е.). Проте не останнє слово сказав Фалес в математиці і фізиці, астрономії і політиці. Фалес очолив список "семи мудреців" у 582 р. до н.е., його ім'я зафіксовано у всіх списках, що дійшли до нас. Невиладкова така честь мислителю. Сучасні вчені вважають, що таким чином вдячні співгромадяни відзначили свого видатного співвітчизника за те, що він передбачив затемнення сонця (сучасна астрономія визначила це повне затемнення 28 травня 585 р. до н.е.). Його перу приписувались твори "Про начало", "Про сонцестояння", "Про рівнодення, Морська астрологія" та на жаль, до нас дійшли лише назви від них.За Фалесом, першоначалом є вода. Субстанціональність води полягає в тому, що вона буквально перебуває під усім, на ній все плаває. Проте це не просто вода, вона є розумною, божественною. У Діогена Лаертського про Фалеса читаємо: "Началом всего он полагал воду, а мир считал одушевленным и полным." (Диоген Лазртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитиых философов. М., 1979, с.71)

Учнем і послідовником Фалеса був Анаксимандр (бл. 610-546 рр. до. н.е.), про життя якого майже нічого не відомо. До філософських праць Анаксимандра належить твір "Про природу", відомі назви інших наукових праць - "Мапа землі" і "Глобус". Саме Анаксимандр розширює поняття начала всього сущого до поняття "архе" ("принцип"), тобто до першоначала, субстанції, того, що лежить в основі всього сущого. Таке начало філософ знайшов в апейроні. Що таке апейрон сказати важко, бо давні автори вважали, що це суміш землі, води, повітря і вогню; інші - дещо середнє між двома стихіями - між повітрям і вогнем; треті взагалі вважали апейрон невизначеним. Та всі сходилися в тому, що апейрон матеріальний, речовий. Як субстанційне начало апейрон безграничний, адже він лежить в основі взаємоперетворення стихій (тоді вважали, що земля, вода, повітря і вогонь спроможні одне в одне перетворюватись). Якщо ж стихії можуть перетворюватись одна в одну, то, значить, у них є дещо спільне, що само по собі не є ні вогонь, ні вода, ні повітря, ні земля. Це і є апейрон, але не стільки безграничний просторово, скільки безграничний внутрішнє, тобто невизначеиий. Як субстанційне начало апейрон вічний (тобто ніким і нічим не утворений) і самодостатній (тобто все із себе утворює сам). Знаходиться апейрон у обертальному русі і виділяє протилежності - вологе і сухе, холодне і гаряче. Парні комбінації цих головних властивостей утворюють землю (сухе і холодне), воду (вологе і холодне), повітря (вологе і гаряче), вогонь (сухе і гаряче). Потім в центрі збирається як саме важке земля, оточена водною, повітряною і вогняною сферами. Небесна сфера розвивається на три кільця, оточених повітрям. Ці сфери треба розуміти буквально. У нижньому ободі багато отворів, через які проглядається вогонь. Це зірки. У середньому - один отвір - це Місяць. У верхньому - також один - це Сонце. Отвори можуть частково або повністю закриватися - тоді ми маємо справу із затемненням. Така картина світу за Анаксимандром в цілому невірна. Та все ж в ній відсутні боги, і треба було мати неабияку смілив