Духовно-світооглядні джерела формування громадянського суспільства

Духовно-світоглядні джерела

формування громадянського

суспільства

(європейський контекст)

Науковий інтерес до теоретичного дослідження громадянського суспільства сьогодні зміщується у Центрально-Східну Європу. Це пов’язано з тим, що останні десятиріччя ХХ ст. ознаменувались хвилею глибоких суспільно-політичних трансформацій в країнах колишнього соціалістичного табору. Відповідно виникло багато питань: чому одні успішно трансформувались у демократії, тоді як інші – ні, які політичні реформи сприяють економічній і духовній самоорганізації суспільства. Теорія побудови громадянського суспільства, переходу від тоталітаризму до демократії не завершена. Вона перебуває на стадії обґрунтування основних принципів і нових підходів до аналізу культурно-історичної соціальності, в центрі якої є цінності свободи і самореалізації людини. Останнім часом з’явились узагальнюючі наукові роботи, в яких досліджується проблема громадянського суспільства в Україні. Дуже важливою була міжнародна конференція у Львові (листопад 1997 р.), на якій вчені Польщі, Румунії, країн Прибалтики, Грузії, Болгарії, Росії, США, Англії та України проаналізували філософські і культурологічні чинники формування громадянського суспільства на постсоціалістичному просторі [1]. Протягом останніх років вивчались соціологічні аспекти формування ринкової економіки, демократичної політики раціональної, соціально-орієнтованої держави [2]. Багатоманітні аспекти переходу від тоталітаризму до демократичного устрою досліджені у періодичній літературі. Особливу увагу привертає робота Пасько І.Т. і Пасько Я.І. [4]. В українській філософській рефлексії недостатньо проаналізовано європейський контекст, на тлі котрого розгортається власне українська національна та громадянська історія. Спробою сприяти заповненню цієї лакуни є соціально-філософський аналіз розвитку громадянської і національної ідеї та форм їх історичного втілення – громадянського суспільства – в європейській та українській історії. Але аналіз сумісності української ментальності і європейської культурної традиції потребує звернення до джерел формування основних ціннісно-світоглядних орієнтацій, які і визначають специфіку європейської цивілізації. Ми повинні звернутись до того питання, яке постійно хвилює видатного німецького соціолога М.Вебера: Яке поєднання обставин призвело до того, що саме на Заході і тільки тут мали місце такі явища культури, які, як ми це принаймні охоче собі уявляємо, розгортались у напрямку, що отримав універсальне значення [15, 592].

Для вирішення цього питання дуже важливим є культурно-історичний досвід Давньої Греції, де духовні, політичні, економічні умови сприяли формуванню людини нового типу, яка орієнтувалася не на традицію, а на творчість, не на минуле, а на майбутнє. Коли ми аналізуємо культуру Давньої Греції, ми постійно вживаємо слово вперше. Це стосується математики, медицини, астрономії, географії, історії, театру. В Афінах народжується філософія, яка докорінно відрізняється від східної філософії, з’являються нові типи філософії, які існують до цього часу (наукова, екзистенціальна, релігійна, техноматична філософія). Перед нами постає питання: чому демократія народилася саме в Греції, а іншому давньому світу вона була невідома? Чому саме в Афінах з’являється особистість, індивідуальність, що було неможливо в Спарті, хоча духовне джерело (міфологія) – єдині?

Питання про грецьке диво не можна звести тільки до однієї причини: економічної, духовної, геополітичної і т.і. Яскравим прикладом такого редукціоністського підходу є книга Зайцева О.І. «Культурный переворот в Древней Греции VIII-VI вв. до н. э.» За Зайцевим, загальна причина радикальних зрушень – в культурі греків, про «грецьке диво» дозволяє говорити розповсюдження заліза і пов’язаних з цим соціальних потрясінь [6, 204, також 24-26]. На наш погляд, сучасні методи дослідження грецької культури (як і інших культур) потребують звернення до таких категорій як: колективне несвідоме, ментальні структури, нація, етнос, етнонаціональна психологія, ціннісно-світоглядна орієнтація. Прикладом такого підходу є концепція Андрєєва Ю.В. – відомого російського історика, одного з кращих знавців давньогрецької історії. У своїй роботі «Ціна свободи і гармонії» він всебічно обґрунтовував етнопсихологічну теорію «грецького дива». Андрєєв Ю. відзначав: «Жодна цивілізація, жодна культура не може бути по-справжньому зрозуміла і оцінена поза психологією народу, який її створив». Таємниця «грецького дива» полягає в характері греків. Важкі умови існування, постійна боротьба за виживання зробила грецький інтелект надзвичайно винахідливим, здатним знайти вихід з найскрутнішого становища. Велику популярність в Греції мали не стільки розумні, скільки великі хитруни: Прометей, Дедал, Одіссей, інші.

Географічне середовище впливає на формування національної психології, яка є основою для менталітету народу. Але на національну психологію впливають і економічні, політичні, духовні чинники, які в свою чергу є об’єктом впливу географічного середовища. В дослідженні взаємозв’язку розвитку демократії, основних засад громадянського суспільства і філософії позитивну роль виконують розділ культур на телурократичні і таласократичні. Ці категорії прийшли з політології і геополітики в культурологію. Подібна типологія ґрунтується на протиставленні сухопутних, воєнно-авторитарних цивілізацій (Спарта, Рим) і торгових (Карфаген, Афіни). Телурократичні культури пов’язані з чітко визначеним п