Філософія Основні поняття

ФІЛОСОФІЯ

1. Поняття світобачення. Суспільно-історичний характер, форма і функції світобачення. Світобачення – це більш ніж менш цілісне уявлення про світ, про самих себе та своє місце у тому світі. Світобачення залежить від епохи, історичних подій, різних народів, соціальних груп, організацій. Компоненти світобачення: 1)Узагальнені знання людини про світ. Знання ставлять за мету істину, а вона має бути об'єктивною; 2)Прагнення до ідеалу – моральні цінності людини. Цінності полярні до знань; 3)На цих засадах формується програма поведінки людини. Отже, світобачення – це сукупність поглядів, оцінок, принципів, що визначають загальне бачення, розуміння світу, місця в ньому людини та життєвої позиції, дії, програми поведінки людей. Знання пізнавальне, ціннісне, поведінковий бік у їхньому взаємозв'язку.

2. Історичні типи світобачення: міфологія, релігія, філософія. Історично першою формою суспільної свідомості є міфологія. Міфологія характерна для всіх народів періоду первіснообщинного ладу. Міфи розглядають світобудову, виникнення світу. Космос – це лад+краса, виникає з хаосу природи. Есхатологічні міфи розглядають загибель світу. Міфологія – синкретичне, єдине, неподільне світобачення первісних людей. Міфи піддані літературній обробці. Одна філософська проблема – самогубство. Камю поставив питання: чи варте життя того, щоби його прожити? Міфологія із розвитком суспільства та перетворення його у класове втрачає своє значення як цілісне, єдине неподільне світобачення, і заміняється релігією. Релігія – це віра у надприродні сили будь-якого виду. Вона подвоює світ: земний – перехідний, невічний, і потойбічний – вищий, надзвичайний. Особливість релігійного подвоєння світу полягає в тому, шо світ вищий, надзвичайний творить земний. Створюються особливі канони кожного вірування. Кожна з трьох світових релігій вважає, що вона спрямована на об'єднання народів, створення єдності людського роду. Але релігія ще й роз'єднує. Релігія як світобачення має багато спільних рис з філософією, бо філософія теж виступає як світобачення. Релігія тягне людину до Бога, а філософія заснована на розумі (інтелекті), у ній володарює вільнодумство. Філософія – “любов до мудрості” – виникла у 8-6 столітті до нашої ери, к Греції. Перші давньогрецькі філософи були і фізиками, природознавцями. У філософії створюються трактати, теорії, а не міфи. Мета філософії – пошук єдиного в усьому (філософська проблема).

3. Сутність філософських проблем. Основне питання філософії. Центром філософських пошуків є людина зі своїми прагненнями – “людина і світ”. Людина співвідносна зі світом через свідомість, мислення. Головним, основним питанням філософії є питання про відношення свідомості до буття, духу до природи матерії. Напрями філософії: 1)Монізм – виходить з визнання єдиного початкового світу (дух – свіідосість є його початком). Напрям ідеалізму. Природа – творіння духу: ідеї Платона, Канта, Геґеля. Неопозитивісти: Л. Рассел. 2)Матеріалізм – природа породжує свідомість. Філософи Мілетської школи: Фалес Мілетський, Епікур, Ф. Бекон, Т. Гоббс, Д. Дідро, Гельвецій, Гольбах. Матеріалісти – атеїсти, гостро критикували релігію. Людвіг Феєрбах почав критику християнства у 19 столітті своєю книгою “Сутність Християнства”. 3)Дуалізм. Два рівноцінних початки світу. Природа і дух. Ідея, свідомість та матерія. Сповідував Рене Декарт. 4)Плюралізм – багато початків світу. Сповідував Лейбніц, його “Вчення про монади”.

4. Взаємини філософії і науки. Співвідношення філософії та науки має свою історію. У Давній Греції виникнення філософії відбувалося разом із природознавством. Філософія була знаряддям світопізнання. Аристотель як систематик давньогрецької філософії вважав, що філософія – це особлива галузь знань, і філософія – цариця наук, а решта – її рабині. Ця лінія підтримувался до Геґеля (1831 рік). Геґель казав, що філософія – королева наук. Філософія намагається знайти останні причини існування та світу, тим часом як інші науки розглядають лише частини проблеми. У 19 столітті був розвинений позитивізм, коли вважалося, що справжнє знання про світ дають конкретні науки. Наука сама собою є філософією, а сама філософія непотрібна. Неопозитивізм 70-х років 19 століття продовжував заперечувати філософію. Постпозитивізм робить висновки, що прагнення до узагальнень, пошук останніз причин необхідні, і без них не обійдешся. Л. Вітгенштейн вважав, що мова, її побудова і роль і є вирішенням філософських проблем. У сучасному тлумаченні цієї проблеми філософія виступає як визначене знання і невідривно пов'язана з наукою, але їх не можна утотожнювати. Знання філософії і науки мають свої особливості, що витікають з особливостей філософського і наукового мислення. Філософське знання – знання єдиного в усьому, у відриві від конкретних речей, якими займається наука. Філософія прагне вивчити способи, яими людина засвоює світ, головним є дослідження свідомості та відношення її до буття. Філософія і наука мають спільне в тому, що обидва види знань складаються з певних елементів: понять, висновків, суджень, принципів,гіпотез, що організовані у сувору логічно побудовану кракозябру, і являють собою теоретично сконструйовану картину світу. У цьому аспекті та сенсі філософія може виступати як наука. Але вони відрізняються за предметом вивчення та функціями. Предметом вивчення науки є об'єкт, що виступає як природно-історичний феномен. Предмет вивчення філософії – теоретич