Питання буття і свідомості в філософії

Зміст

1. Категорія буття у філософії

2. Періоди в трактуванні буття

3. Буття людини і буття світу

1. Категорія буття у філософії

Питання розуміння буття і співвідношення зі свідомістю визначає рішення основного питання філософії. Для розгляду цього питання звернемося до історії розвитку філософії.

Буття є філософською категорією, що позначає реальність, що існує об'єктивно, незалежно від свідомості, волі й емоцій людини. Проблема трактування буття і співвідношення його зі свідомістю стоїть в центрі філософського світогляду. Будучи для людини чимось зовнішнім, буття накладає визначені обмеження на її діяльність, змушує порівнювати з ним свої дії. Разом з тим буття є джерелом і умовою всіх форм життєдіяльності людини. Буття представляє не тільки рамки, границі діяльності, але й об'єкт творчості людини, що постійно змінює буття, сферу можливостей, що людина у своїй діяльності перетворює в дійсність.

Тлумачення буття перетерпіло складний розвиток. Його загальною рисою є протиборство матеріалістичного й ідеалістичного підходів. Перший з них тлумачить підстави буття як матеріальні, другий – як ідеальні.

2. Періоди в трактуванні буття

Можна виділити кілька періодів у трактуванні буття. Перший період – міфологічне тлумачення буття.

Другий етап зв'язаний з розглядом буття «самого по собі» (натуралістична онтологія).

Третій період починається з філософії І. Канта. Буття розглядається як щось зв'язане з пізнавальною і практичною діяльністю людини. У ряді напрямків сучасної філософії робиться спроба переосмислити онтологічний підхід до буття, що виходить уже з аналізу людського існування.

Суть розвитку наукового і філософського знання полягає в тім, що людина усе більш усвідомлює себе як суб'єкта усіх форм своєї діяльності, як творця свого соціального життя і форм культури.

В історії філософії першу концепцію буття дали давньогрецькі філософи 6 – 4 століть до нашої ери – досократики. Для них буття збігається з матеріальним, неруйнівним і зробленим космосом.

Парменід. Деякі з досократиків розглядали буття як незмінне, єдине, нерухоме, тотожне собі. Такими були погляди давньогрецького філософа Парменіда. Суть його філософської позиції полягає в проведенні принципового розходження між мисленням і чуттєвістю, а відповідно і між мислимим світом і світом почуттєво пізнаваним. Це було справжнім філософським відкриттям. Мислення і відповідний йому мислимий світ є, насамперед «єдине», що Парменід характеризував як буття, вічність і нерухомість, однорідність, неподільність і закінченість, протиставляючи його становленню й удаваній плинності. Для богів немає ні минулого, ні майбутнього, а існує тільки сьогодення.

Він дає одне з перших формулювань ідеї тотожності буття і мислення: «мислити і бути є одне й те саме», «одне й те саме думка і те, на що думка спрямовується». Таке буття, за Парменідом, ніколи не може бути небуттям, оскільки останнє – це щось сліпе і непізнаване; буття не може ні відбуватися з небуття, ані будь-яким чином містити його в собі.

Всупереч сформованій ще в стародавності думці, Парменід зовсім не заперечував почуттєвого світу, а тільки доводив, що для його філософського і наукового усвідомлення мало однієї чуттєвості. Вважаючи критерієм істини розум, він відкидав відчуття через їхню неточність.

Геракліт . Інші філософи стародавності розглядали буття як те, що безупинно встановлюється. Так, Геракліт сформулював ряд діалектичних принципів буття і пізнання. Діалектика в Геракліта – концепція безупинної зміни, становлення, що мислиться в межах матеріального космосу й, в основному, є круговоротом речовинних стихій – вогню, повітря, води і землі. Тут виступає у філософа знаменитий образ ріки, у яку не можна ввійти двічі, оскільки в кожен момент вона нова.

Становлення можливе тільки у виді безупинного переходу з однієї протилежності в іншу, у вигляді єдності вже сформованих протилежностей. Так, у Геракліта єдині життя і смерть, день і ніч, добро і зло. Протилежності перебувають у вічній боротьбі, так що «розбрат є батько усього, цар усього». У розуміння діалектики входить і момент відносності (відносність краси божества, людини і мавпи, людських сил і вчинків і т.п.), хоча він і не випустив з уваги того єдиного і цільного, у межах якого відбувається боротьба протилежностей.

Платон . Буття фіксується у відношенні до небуття, причому протиставляють буття по істині, що відкривається у філософському міркуванні, і буття згідно з думкою, що представляє собою лише помилкову, мінливу поверхню речей.

Найбільше різко висловив це Платон, що протиставляє почуттєві речі чистим ідеям як «світ щирого буття». Душа колись була близька богу і «піднявшись, заглядала в справжнє буття». Тепер же, обтяжена турботами, «із працею споглядає суще».

Найважливішою частиною філософської системи Платона є вчення про три основні онтологічні субстанції (тріади): «єдине», «розум» і «душа». Основою всякого буття є «єдине», що само по собі позбавлене будь-яких ознак, не має частин, тобто ні початку, ні кінця, не займає будь-якого простору, не може рухатися, оскільки для руху необхідна зміна, тобто множинність. До буття не застосовні ознаки тотожності, розходження, подоби і т.д. Про нього взагалі нічого не можна сказати, воно вище всякого буття, відчуття, мислення. У цьому джерелі ховаються не тільки «ідеї», чи «ейдоси»,

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать