Роль оцінки у суспільному пізнанні істина й омана

Міністерство освіти України

Київський Національний Економічний Університет

Кафедра філософії

Тема : “Роль оцінки у суспільному пізнанні: істина й омана”

КИЇВ 2000

П Л А Н :

Вступ : 3

1. Пізнання як творчічть.Проблеми істини 3

· Пізнавальна творчість як пізнання можливостей;

· Об”єктивні і суб”єктивні характеристики істини;

· Абсолютні й відносні характеристики істини.

2. Шляхи і способи пізнавального освоєння світу 11

· Наукове передбачення;

· Межі передбачення;

· Роль “божевільних “ ідей в науковому пізнанні.

3. Досвідно-практичні джерела пізнання. 18

Логіко-дискурсивний та інтуїтивний рівні пізнавального процесу.

· Досвідний рівень пізнання;

· Проблема інтуїції;

· Пізнавальний процес як взаємодія логіки й інтуїції.

Висновок 26

Література 28

Вступ

Основною метою вивчення цієї теми є більш доцільне ознайомлення з пізнанням , як творчістю , з проблемами істини , з об”єктивними і суб”єктивними характеристики істини, з абсолютними й відносними характкристиками істини , з шляхами та способами пізнавального освоєння світу , з джерелами пізнання.

Пізнання-процес цілеспрямованого , активного відображення дійсності в всвідомості людини , зумовлений суспільно-історичною практикою людства.він є предметом дослідження такгоь розділу філософії, як теорія пізнання.

Теорія пізнання(гносеологія)-це розділ філософії ,що вивчає природу пізнання, закономірності пізнавальної діяльності людини , її пізнавальні можлвості та здібності; передумови ,засоби та форми пізнання ,а також відношення знання до дійсності ,закони його функціонування та умови й критерії його істинності й достовірності.

Визначемо також ,що у теорії пізнання є питання про відношення знання про світ до власне світу ,чи спроможна наша свідомість (мислення, відчуття, уявлення) давати адекватне водображення дійсності.

Тривалий час матеріалістична філософія процес пізнання розгладала ізольовоно від свідомості суспільно-політичної практики людства, виключно, як пасивний споглядальний процес , у якому суб”єктом був окремий абстрактний індивід з вічними і незмінними пізнавальними здібностями, заданими йому природою ,а об”єктом –така ж вічна і незмінна в своїх закономірностях природа.

Для сучасної матеріалістичної філософії процес пізнання носить суспільно-історичний характер ,що виявляється , по-перше ,у тому, що всі людські пізнавальні здібності й можливості формуються на основі практики і зумовленінею; по-друге, окрема людина навчається мислити і пізнавати разом із засвоєнням форм і способів людської діяльності, набутих людством знан, мови, тобто завдяки зосвоєнню суспільно-історичного досвіду , нагромадженого попереднім поколіннями ; по-третє ,сам процес оволодіння цим досвідом передбачає життя в суспільстві, в людському колективі; по-четверте ,те ,що людина може пізнати і що вона пізнає , теж визначається рівнем суспільно-історичного розвитку людста,всесвітньо-історичним розвитком загальної системи знань , закріплених у предметах матеріальної та духовної культури, в категоріальній будові мислення, в його структурі , в мові.

Пізнавальна творчість як пізнання можливостей Пі­знання є процесом ідеального освоєння реального світу. Реалізуючись у ході відображення його свідомістю, пізна­вальний процес посягає принципово творчим відображенням об’єктивної реальності, оскільки його результатом не є створення ідеальної копії наявного стану речей, «повторен­ня» в ідеальній формі того, що є (а саме так уявлялася суть пізнання в матеріалізмі, та й багато хто з природодо­слідників саме так уявляюгь зміст пізнання). Пізнання виявляє об’єктивний зміст реальності як діалектичної єдності дійсності (того, що є) і можливості (того, що могло бути в минулому, але не здійснилося, і того, що буде і може бути в майбутньому).

Таким чином, пізнання відображає не тільки дійсно іс­нуючі (або ті, що дійсно існували чи будуть дійсно існува­ти) предмети, процеси і явища, але й усі їх можливі моди­фікації. Інакше кажучи, пізнання відображає загальне.

Згадаймо у зв’язку з цим полеміку середньовічних номіналістів і реалістів щодо статусу існування загального. І ті, й інші мали рацію і, водночас, помилялися. Головна помилка обох сторін полягала в ототожненні поняття «іс­нування» з існуванням у формі наявного, дійсного. Звідси прагнення реалістів ствердити існування «будинку взага­лі» як однопорядкового з існуванням конкретних одинич­них будинків (звичайно ж, «будинок взагалі» в такий спо­сіб не існує, він існує як єдність дійсного існування разом з усіма можливими). Номіналісти ж, цілком справедливо заперечуючи існування «будинку взагалі» лише як дійсного існування, помилково заперечували на цій підставі, що за­гальне (будинок взагалі) не існує як таке (адже можливе теж існує).

Ідея тотожності дійсного («чуттєвого») існування з іс­нуванням взагалі міцно трималася у свідомості філософів і природодослідників аж до недавнього часу. Так, відомий природодослідник англієць Томас Генрі Гекслі (1825

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать