Проблема сенсу життя

Содержание

Вступ

1. Роздуми про сенс життя в історичному контексті

1.1 Східний підхід до життя людини

1.2 Людина в античній філософії

1.3 Думки філософів Нового часу

1.4 Представники німецької класичної філософії

1.5 Смисл життя у поглядах філософів Новітнього часу

1.6 Філософія слов'янських мислителів і письменників

2. Проблема життя та смерті

2.1 Що є для людини смерть і як вона її сприймає?

2.2 Чи потрібне безсмертя?

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Проблема людини, її життя і смерті протягом багатьох століть притягувала до себе увагу мислителів. Люди намагалися осягнути таємницю людського буття, вирішити одвічні питання: Що таке життя? Коли і чому на нашій планеті з'явилися перші живі організми? Як продовжити життя? Питання про загадку виникнення життя природно, тягне за собою питання про сенс смерті. Що є смерть? Тріумф біологічної еволюції або плата за досконалість? Чи здатна людина запобігти смерті і стати безсмертною? І, нарешті: що ж панує в нашому світі - життя або смерть?

Проблема сенсу життя стала, за словами Г. Гейне, "проклятим" питанням філософії та історії.

Трагізм людського існування полягає в тому, що людина як би "закинута" (за висловом екзистенціалістів) в предметно-фізичний світ. Як жити в світі, усвідомлюючи тлінність свого існування? Як пізнати нескінченне кінцевими засобами пізнання? Не впадає людина в постійні помилки, пояснюючи собі світ? Більшість людей відчуває свій розрив зі світом природи, соціуму, космосу, і це розцінюється ними як відчуття самотності. Усвідомлення людиною причин своєї самотності не завжди рятує від неї, але веде до самопізнання. Це було сформульоване ще в античності, але і до цього дня головною таємницею людини є вона сама.

Зіткнення життя і смерті - це джерело творчості людини. У мистецтві ситуація смерті реалізується в одній з найбільш розвинених форм естетичного вираження - у трагедії. Як писав М. Волошин: "Джерело якого творчості лежить у смертельному напрузі, в зламі, в надриві душі, у спотворенні нормально-логічного плину життя".

У ході історії змінюється не тільки розуміння смерті, але й місце проблеми смерті у культурі. В архаїчних культурах проблема смерті займала одне з центральних місць. У стародавні періоди накопичено великий досвід вмирання та перевтілення. Такий досвід зафіксовано у пам'ятках минулого - Єгипетській та Тібетській книгах мертвих. Значне місце займає ця проблема у середньовічному світогляді з його ідеєю посмертної відплати за гріхи, коли життя перетворюється на своєрідну підготовку до смерті. У XIV ст. на Європу нахлинули мор, війни, чума, що показали такі страхіття смерті, які привели до того, що тема смерті аж до XVI ст. заступила собою все. Розпочинаючи з епохи Відродження смисловий центр у світогляді європейської людини дедалі більше переміщується з думок про смерть на думки про життя, з потойбічного на поцейбічний світ. Цю тенденцію досить чітко виявив Бенедикт Спіноза, який наполягав, що вільна людина ні про що так мало не міркує як про смерть, мудрість полягає як раз у міркуванні не про смерть, а про життя. Проблема смерті знов повертається у світогляд європейської людини вже в XX ст. у зв'язку з усвідомленням загальної трагічності, нестійкості людського буття, невідомими раніше страхіттями вмирання. З іншого боку, підсилення уваги до проблеми смерті обумовлено досягненнями у сфері геронтології, реаніматології, біології, генетики та інших спеціальних знань, які виявляють нові аспекти науки.

Навряд чи раціональні аргументи змусять людину коли-небудь полюбити смерть, але філософські роздуми з цього приводу можуть допомогти їй більш мудро ставитися до життя.

Людина не зустрічається зі смертю, твердив Епікур (коли ми є, то смерті ще немає, а коли є смерть, то нас вже немає), тому її не слід лякатися.

Кожен повинен для себе рано чи пізно відповісти на питання: "навіщо?". Після цього, дійсно, вже не так важливо "як?", бо сенс життя знайдений. Він може бути у вірі, в служінні, в досягненні мети, у відданості ідеї, в любові - це вже не принципово.

1. Роздуми про сенс життя в історичному контексті 1.1 Східний підхід до життя людини

Джайнізм

Життя - страждання, яке зв'язується з законом необхідності (кармою). Джайни вчать про наявність у всесвіті двох самостійних начал - "Джива" (живе) і "аджива" (неживе). Тіло - неживе, душа - жива. Людина перероджується з одного тіла в інше і весь час піддається стражданням. Вища мета - роз'єднання Джива і аджіви. Їх з'єднання - головна і основна карма - джерело страждань. Але закон карми можна перемогти, якщо звільнити джин (душу) від карми шляхом "трьох перлин" джайнов:

правильної віри;

правильного пізнання;

правильної поведінки.

Щастя і свободу людини - в повне звільнення душі від тіла.

Буддизм

Будду, в основному, цікавило людське життя, наповнене стражданнями і розчаруваннями. Тому його вчення було не метафізичним, а, швидше, психотерапевтичним. Він вказав причину страждань і спосіб їх подолання, скориставшись для цієї мети традиційними індійськими поняттями такими, як "майя", "карма", "нірвана" і т.д., і давши їм абсолютно нове психологічне тлумачення. "Шляхетні істини" буддизму спрямовані на те, щоб осягнути причи

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать