Порушення мовлення у дітей

Міністерство освіти та науки України

Полтавський державний педагогічний університет ім. В. Г. Короленка

Порушення мовлення у дітей

Виконала

студентка групи ___________

_________________________

Полтава 2007

Нова модель освіти в Україні покликана переорієнтувати навчально-виховний процес на становлення духовно-здорової творчої особистості, здатної продуктивно мислити, вирішувати проблеми сьогодення й майбутнього. Згідно з Національною доктриною розвитку освіти у XXI столітті, вдосконалення системи освіти й виховання у відповідності до принципів гуманізації та індивідуалізації передбачає максимальне врахування особистісних та психофізичних особливостей дітей й створення таких умов освіти, які б сприяли своєчасному й повноцінному розвитку всіх сторін особистості дитини та її успішному навчанню. У цьому контексті актуальною проблемою української педагогічної теорії і практики є реалізація прав дітей з порушеннями у мовному та психічному розвитку, у тому числі й дітей з тяжкими порушеннями мовлення.

Однією з найскладніших та найважливіших функцій є мовлення. У психології мовленням називають процеси спілкування за допомогою говоріння, слухання, читання, письма. Мовлення – це і читання книжки, і написання листа рідним. Навіть мовчазні роздуми – це теж мовлення, яке називається внутрішнім мовленням.

Без мовлення життя в суспільстві стає обмеженим, неповноцінним. Ось чому проблема своєчасного виявлення, попередження та подолання порушення мовлення, особливо у дітей, є надзвичайно важливою для цілої низки наук – медицини, психології, педагогіки тощо.

Процес оволодіння дитиною дошкільного віку мовленням надзвичайно цікавий та своєрідний. Вже у віці 1 – 1,5 місяців у дитини з’являється потреба в емоційному спілкуванні з дорослими: коли малюк бачить перед собою обличчя матері – він усміхається, затихає. У віці 3-х місяців у дитини з’являється агукання. У ньому виражається потреба дитини самій подавати голосові сигнали. Між 4 і 6 місяцями дитина починає відповідати лепетом на звернене до неї мовлення дорослого. Постійний нав’язливий крик, із захлинанням, що супроводжується порушенням режиму сну, може бути ознакою органічного порушення ЦНС. Порушення у годуванні дитини, такі як: не бере грудь, не може смоктати, захлинається, молоко виливається через ніс можуть свідчити про органічне ураження н. с. Цілковита відсутність лепету до 7 місяців або його швидке затухання протягом 1 – 2 місяців з моменту виникнення – надзвичайно тривожний показник, що може свідчити про порушення слуху, інтелекту чи органічне ураження мозкових структур та центрів, які відповідають за формування мовлення. У 1 рік дитина вимовляє до 10 слів, у 1,8 – 2 роки – 40 слів, їх менша кількість свідчить про малий словниковий запас та несформованість мовлення. 5 років характеризуються повністю сформованою звуковимовою (правильно вимовляє всі звуки, називає та повторює слова з різною складовою структурою). Порушення звуковимови після досягнення дитиною 5 років є патологічним. Позбавлення дитини у цей віковий період нормального спілкування з дорослими та звуження її мовленнєвого спілкування одноманітними побутовими ситуаціями призводить до виникнення недорозвитку мовлення, яке потім важко виправити.

Невиправлені помилки у мовленні можуть не лише закріпитися, а й залишитися у дитини на все життя. Вони не лише ускладнюють спілкування дитини, негативно потім впливають на засвоєння читання та письма.

Серед порушень психофізичного розвитку у дітей дошкільного віку вади мовлення спостерігаються чи не найчастіше. І це не випадково. Мовлення – дуже складна психічна функція. Його нормальний розвиток можливий лише за умови збереженості всіх інших психічних функцій: мислення, пам’яті, сприймання,рухової сфери дитини.

Підступність порушеннь мовлення у дітей полягає в тому що вони мають схильність до патологічного закріплення. А враховуючи, що мовленнєвий розвиток продовжується ще під час шкільного навчання, вони можуть спричинити різноманітні стійкі порушення засвоєння шкільних знань.

У дітей перших років життя мова надає важливий вплив на розвиток відчуттів і сприйнять, на формування процесів гностики. А. А. Люблинською було показане, що навіть пасивне оволодіння мовою в перші два роки життя сприяє розвитку у дитини узагальненого сприйняття, додає всім його сенсорним функціям активний пошуковий характер.

Мова перебудовує всі основні психічні процеси дитини: з її участю сприйняття набуває узагальненого характеру, розвиваються уявлення, удосконалюється синтетична діяльність. У міру розвитку лексико-граматичної сторони мови у дитини стають можливими також такі інтелектуальні операції, як порівняння, аналіз і синтез. Це відбувається внаслідок того, що в значенні того або іншого слова одночасно відбиті загальні і відмітні ознаки предметів, понять, що позначаються, звуковим комплексом, тобто в цьому сенсі кожне слово вже є поняттям. Спеціальне вивчення впливу словесної системи на аналізатори показало, що словесні дії (зокрема інструкція) прискорюють вироблення позитивних умовних реакцій і полегшують їх диференціювання.

Велике значення надається мові в регуляції поведінки (Л.С. Виготський, А. Р. Лурія В. І. Лубовський). Підкреслюється онтогенетично ранній вплив мови як регулятора поведінки (В. І. Лубовський).

Одним з початкових еталонів в розвитку регулюючої мови|промова| Л. С. Виготський вважав період егоцентричної