Організаційні форми навчання

Організаційні форми навчання

Організаційні форми навчання. Поняття про форми навчання. Загальна характеристика систем навчання.

Зміст навчання, його ціль і завдання, методи навчання реалізуються у формах навчання. В дидактиці форма означає спосіб організації навчання. Вона являє собою побудову способів спілкування вихователя і вихованців по перше спланованому порядку. Кожна з організаційних форм характеризується своєю структурою принципом впорядкованості її елементів. Наприклад, для семінарського заняття як форми навчання характерні такі ознаки: дидактична ціль, задача, об’єм роботи, запитання для роздумів, місце проведення. Основною формою навчання на сьогодні є класно-урочна система, одиницею якої являється урок. У своєму історичному розвитку класно-урочна система пройшла тяжкий і довгий шлях. Вона прийшла на зміну індивідуальному навчанню, яке панувало у школах середньовіччя.

Сутність індивідуального навчання заключалася в тому, що вчитель проводив заняття з одним учнем або у себе вдома, або у домі учня. Позитивними якостями цього навчання можна назвати такі:

- високий рівень самостійності;

- можливість регулювати темп роботи;

- ефективність про оволодінні поглибленими знаннями, уміннями і навичками;

- організація систематичного контролю і можливість підібрати диференційовані завдання.

Негативні якості є:

- учні не спілкуються один з одним;

- не вчать позитивного ідеалу;

- потребуються великі матеріальні затрати.

На сьогоднішній день індивідуальне навчання використовується у вигляді репетиторства, доповнюючи колективне навчання, а також рекомендується окремим учням за медичними показниками.

В скорому часі на зміну індивідуальному навчанню прийшло індивідуально-групове. Групи не були постійного складу, діти були не одного віку і рівня знань. В школах такого типу матеріал зазубрювали тому, що вчитель вимагав точного повторення матеріалу.

В 20-30 рр. XVIстоліття, коли стали розвиватися міста, торгівля промисловість, виникли початки класно-урочної системи.

Першим розробив важливі питання класно-урочної системи великий чеський учений – педагог Я.А. Коменський. Разом з тим він висвітлив ряд правил; якими користуємося і сьогодні, учня приймаються до школи раз в рік; діляться на класи з постійним складом учнів; класні заняття повинні проводитися щоденно по 4-6 годин з перервами між ними; вчитель повинен працювати з усім класом. Великий внесок у розвиток класно-урочної системи приніс відомий педагог і психолог ХІХ століття К.Д. Ушинський.

На початку ХХ ст. була зроблена спроба відмовитися від класно-урочної системи. Американська вчителька з міста Дальтона Елен Пракхерст запропонувала свій план, суть якого полягала в тому, що замість класів уроки проходили в лабораторії. Вчитель давав індивідуальні завдання, допомагав кожному учневі, якщо було потрібно.

Другою формою яка виникла в другій половині ХІХ ст. в США, був так званий метод проектів. Основою цього методу була формула “навчання за засобами праці”. З’явились тематичні центри, в яких навчання поєднувалося з трудовою діяльністю.

В кінці ХІХ – на початку ХХ ст. були відомі і такі форми навчання, як Мангеймська, запроваджена в Германії І.А. Зикингером.

Він поділяв усіх дітей на 4 групи:

- основні класи для дітей з середніми здібностями – навчання 8 років;

- класи для мало здібних дітей – навчання 4 роки;

- допоміжні класи для розумово-відсталих дітей – навчання 4 роки;

- класи для талановитих – навчання 6 років.

В американській школі використовувалася і така форма, як план Грампа, який відводив 40% часу на навчання учнів в великих групах (100-150 чоловік); 20% - в малих групах (10-15 чоловік); 40% - на самостійну роботу.

Практично ні одна з цих форм не прижилася в школі і залишилася основною формою класно-урочна система.

Позитивними якостями класно-урочної системи як форми навчання являється чітка впорядкованість навчального процесу, емоції викладача, зміст викладання нового навчального матеріалу з самостійною роботою учнів.

Негативні сторони уроку як форми навчання – неможливість повідомляти учням одночасно різну інформацію, рівність до середнього учня, труднощі у індивідуальному підході.

До уроку як форми організації навчання ставляться дидактичні, виховні і організаційні вимоги.

Дидактичні вимоги пропонують:

- визначення освітніх завдань уроку і його складових елементів, місце конкретного уроку в системі других занять;

- визначення оптимального складу змісту уроку з вимогами навчальної програми, цілями уроку і рівнем розвитку учня;

- вибір раціональних методів, прийомів, засобів навчання, які забезпечують пізнавальну активність учнів.

Виховні вимоги до уроку пропонують:

- наявність виховного завдання уроку;

- формування наукового світобачення;

- високих моральних і естетичних смаків, забезпечення зв’язку навчання з практикою і з життям;

- формування і розвиток у учнів пізнавальних інтересів, позитивних мотивів навчання, навичок самостійної роботи.

Організаційні вимоги до уроку пропонують наявність продуманого плану уроку; організаційну чіткість його проведення; раціональне використання засобів навчання.

Щоб визначити спільні сторони уроку необхідна їх класифікація.

В дидактиці існують різні підходи до класифікації уроків:

-

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать