Погляди педагогів-гуманістів минулого на музичну освіту

Реферат на тему:

Погляди педагогів-гуманістів минулого на музичну освіту

Важливе міркування про роль історії будь-якої науки належить В.І.Вернадському: “Історія науки – писав він, – повинна критично складатися з кожним поколінням учених і не тільки тому, що змінюються наші знання про минуле, відкриваються нові прийоми його відображення. Ні! Потрібно знову науково переробляти історію науки, знову заглиблюватись в минуле, бо завдяки розвитку сучасного знання в минулому набуває значення одне і втрачає інше. Кожне покоління науковців знаходить в історії науки відображення наукових течій свого часу. Рухаючись уперед, наука не тільки створює нове, але й переоцінює старе, те, що вже було пережито” (Вернадский В.И. Очерки и речи. – М., 1922. – Ч.П, вып.2. – с.112).

Усе вище викладене у повній мірі стосується і музичної освіти дітей шкільного віку, історія якої вивчена далеко недостатньо, особливо стосовно змісту, форм та методів навчання і виховання.

Протягом своєї музичної та просвітницької діяльності у другій половині ХІХ ст. Євген Карлович Альбрехт (скрипаль, музично-громадський діяч, інспектор музики Петербурзьких імператорських театрів, один із 4-х синів-музикантів відомого в Росії диригента і композитора Карла Францевича Альбрехта) виробив оригінальну концепцію музичної освіти учнів. Її основою послужило вивчення європейської музичної педагогіки, аналіз практики викладання музики в російських школах і власний досвід роботи. Музикант виклав її у статтях “О рациональном преподавании пения и музыки в школах” (1870), «Музыкальное образование в Европе и преподавание музыки в школах» (1872), «Музыкальное искусство в школах» (1875) та ін.

Розглядаючи проблему сутності і функцій музики, Є.Альбрехт був не згоден зі ставленням до музичного мистецтва тільки як до засобу розваги, що побутувало в освітній практиці тих років. Не відкидаючи важливої ролі розважальної функції музики у справі приємної організації вільного часу учнів, він вказував, що мистецтво має незрівнянно більш глибоке значення для школи і суспільства. У Альбрехта був власний погляд на проблему залучення дітей до музичного мистецтва. Він вважав, що шкільна музична освіта має включати два обов’язкових компоненти – навчання хорового співу і гри на музичному інструменті. У процесі паралельного викладання цих предметів, на його думку, необхідно розвивати в учнів музичні здібності, виховувати інтерес і любов до музики, формувати їх художній смак.

Музикант-просвітник пропонував по-іншому будувати співацьке навчання – ввести в кожному навчальному закладі обов’язкові уроки хорового співу, які проводились би окремо в кожному класі впродовж усіх років шкільного навчання. Він стверджував, що організація навчального процесу, за якої “кожний клас складає самостійний хор”, дозволить систематично і послідовно вирішувати завдання музичної освіти дітей. Уроки класного співу, за переконанням Альбрехта, мають включати два взаємопов’язаних між собою види діяльності: розучування хорових творів та ознайомлення школярів з елементарними відомостями по теорії музики. Останньому він надавав особливого значення, оскільки вважав, що кожна школа повинна навчати дітей співати по нотах.

На думку Євгена Карловича, при доборі співацького репертуару і проведення хорових занять слід особливу увагу приділити дотриманню дидактичного принципу доступності. “У вищій мірі непедагогічно і шкідливо, - писав він, - примушувати дітей співати те, що їм не під силу”. Адже важкі твори, які не відповідають вікові дитини, учні розучують механічно і співають несвідомо. Досвідчений музикант ратував за те, щоб до процесу навчання частіше включалися пісні, що відображають життя та інтереси дітей, такі, що підходять і за мотивом, і за змістом до їх віку.

Фундаментом шкільної музичної освіти, особливо на її початковому етапі має бути, на думку Є.Альбрехта, народна пісенна творчість. Слід знайомити дітей з різними жанрами народних пісень, у тому числі зразками місцевого фольклору.

Є.К.Альбрехт був прибічником інструментального навчання в школі поряд з хоровим співом. Уроки гри на музичних інструментах потрібні в школі для того, щоб допомогти учням глибше зрозуміти і полюбити музику, залучити їх до вищих художніх цінностей та виховати у дітей потребу в музиці. Він вважав, що навчання гри на музичних інструментах, що проводиться в формі індивідуальних занять, в умовах загальноосвітньої школи не є достатньо ефективним. На його думку, більш продуктивною є форма колективного навчання. Основна перевага її, за Альбрехтом, полягає в тому, що вона дає можливість досить швидко підвести дітей до спільного елементарного музикування, а потім і до оркестрового, в якому беруть участь кілька груп дітей. Причому, навчання проводиться як з кожною групою, так і з окремими учнями індивідуально.

Успішність шкільної музичної освіти, за переконанням Є.К.Альбрехта, залежить не тільки від забезпеченості цього процесу літературою, музичними інструментами, але, насамперед, від складу музично-педагогічних кадрів. Кожна школа повинна намагатися запросити для роботи з дітьми хорошого вчителя музики. До числа таких учителів він відносив тих, хто мав спеціальну освіту і педагогічні здібності, але головне - в кому розвинута любов до юнацтва, хто є особистістю, здатною захопити дітей музикою, зробити для них заняття цим мистецтвом справою, що приносить задоволення і радість.

Головну мету шкільного вчителя музики