Концептуальна модель сучасної вищої професійної освіти

За підрахунками фахівців обсяг знань на межі ХХ – ХХІ ст.ст. збільшився в 15-25 разів, а в останній третині ХХ століття інтенсифікація цього процесу призвела в порівнянні з попереднім періодом до збільшення більш ніж у 150 разів, що вплинуло на один з основних принципів традиційного методу навчання - стабільність, тобто його зміст повинний бути таким же динамічним, як наука, виробництво і система управління. Тому перед навчанням, поряд з передачею стабільної системи знань висувається задача учити мислити і самостійно здобувати знання. Однією з найважливіших задач навчання стає розвиток логіки мислення, уміння послуговуватися загальними методологічними принципами. Важливо не просто вивчити основні дефініції, стандартні формули, положення, а вміти користуватися знаннями і засвоєними принципами. Необхідно формувати в процесі навчання здатність до самоосвіти - без цього не можна мислити сучасну освіту.

Вимоги сьогоднішнього дня в підготовці фахівця, а також аналіз накопиченого у вітчизняних і закордонних вузах досвіду представляє можливість обґрунтування концептуальної моделі сучасної вітчизняної вищої освіти. Необхідність такої концепції зумовлена соціально-економічними явищами, що відбуваються в суспільстві: посиленням демократичних тенденцій і підвищенням ролі загальнолюдських цінностей, розвитком інтеграційних процесів у науці, освіті, становленням ринкових відносин, розвитком національної культури.

Підвищення ролі вузів у науково-освітньому і соціокультурному значенні, необхідність їх перетворення на регіональні науково-учбово-виробничі комплекси вимагають створення нової, системної концепції освіти. У її центрі винна стояти вільна, соціально активна, творча і духовна особистість студента, чия підготовка винна бути адекватною змісту і способам реалізації майбутньої професійної діяльності.

Потреба в новій концепції професійно-орієнтованої освіти пов'язана також з наявністю істотних недоліків у системі вищого і, зокрема, академічної освіти, яка ще знаходиться під впливом суб'єктивізму і командно-адміністративного стилеві управління. Вищій професійній освіті як і раніше властивий консерватизм змісту, форм, методів навчання і виховання, переважно інформаційний характер навчання на шкоду підготовці до практичної діяльності, розвитку особистості і залученню до широкої світової культури, що було підкреслено в попередньому розділі як стратегічна задача сучасної національної освіти.

Невисокий рівень саморегуляції діяльності студентів і мотивації до оволодіння основами майбутньої професійної діяльності, слабкий розвиток їх пізнавальних потреб, індивідуального творчого потенціалу є підтвердженням того, що людина і його особистість ще не поставлені в центр системи вищої освіти.

Аналіз протиріч сучасної вищої освіти дозволяє розкрити деякі закономірності його сучасного стану і шляхів подальшого розвитку, тім самим полегшити процес виділення принципів системи.

До числа протиріч соціально-економічного характеру належати:

- протиріччя між динамічними потребами суспільства в підготовці висококваліфікованих фахівців і станом (можливостями) вищої освіти, повільним зростом матеріально-технічної бази вузів;

- протиріччя між існуючим авторитарним, адміністративно-командним стилем управління вищою освітою і тенденціями сучасної освіти до автономії і самоврядування;

- протиріччя між необхідністю і можливостями підготовки професійно-компетентних кадрів за новими спеціальностями і спеціалізаціями;

- протиріччя між вимогами до особистості і діяльності фахівця і фактичним рівнем готовності вузів до виконання соціально і професійно обумовлених функцій.

До числа методологічних протиріч можна віднести:

- протиріччя між збільшеними соціально-психологічними, педагогічними і методичними вимогами до створення цілісної системи підготовки кадрів високого професійного профілю і недостатньою методологічною розробленістю цієї проблеми;

- протиріччя між масово-репродуктивною підготовкою фахівців у вузі й індивідуально-творчому характері його діяльності;

- протиріччя між цілями і задачами, що стають перед вузами в справі підготовки висококваліфікованих фахівців і суб'єктивно визначеним обсягом навчального години на вивчення дисциплін загальнотеоретичного, спеціального і професійно-практичного циклів.

До змістовно-процесуальних протиріч належати:

- протиріччя між безупинно збільшуваним обсягом навчального матеріалу, необхідного для підготовки фахівців-викладачів, і годиною, відведеним на підготовку фахівця, а також різними можливостями студентів;

- протиріччя між необхідністю інтеграції всіх предметів відносно кінцевих цілей вузівського навчання і диференціацією їх викладання;

- протиріччя між абстрактністю викладання окремих фундаментальних і спеціальних навчальних предметів і конкретністю задач професійно-педагогічною діяльності фахівця, у вирішенні яких йому необхідно враховувати дані різних дисциплін;

- протиріччя між теоретичними формами викладу навчального матеріалу і предметно-практичним характером діяльності майбутнього фахівця;

- протиріччя між рівнем підготовки фахівців і реальних вимог сучасного виробництва і соціальної системи, що веде до незатребуваності чи знань до необхідності їхнього поповнення;

- протиріччя між сформованою технологічною структурою педагогічного процесу у вузі, орієнтованої на засвоєння теоретичної інформації, і потребою суспільства в пед