Освіта України як складова світового і європейського простору

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

РЕФЕРАТ

з дисципліни “Педагогіка вищої школи”

на тему ''Освіта України як складова світового і європейського простору ''

Харків 2011

ВСТУП

Двадцять перше сторіччя актуалізувало перед людством стратегію нової світової системи розвитку, яка орієнтована на демократію, толерантність і ринкові відносини. У цих умовах значно зростає роль освіти - однієї з пріоритетних галузей сучасного духовного виробництва.

У «Національній доктрині розвитку освіти України» позначено, що освіта є стратегічною основою розвитку особистості і суспільства, нації і держави. У книзі Міністра освіти і науки України В.Г. Креміня “”Освіта і наука України: шляхи модернізації (Факти, роздуми, перспективи), що сконцентрувала виступи автора на сесіях Академії педагогічних наук, наукових конференціях, перед науковцями, вчителями, бесіди з журналістами так підкреслена ця думка: «Освіта – основа розвитку особистості, суспільства, нації та державі, запорука майбутнього України. Вона є визначальним чинником політичної, соціально-економічної, культурної та наукової життєдіяльності суспільства. Освіта відтворює і нарощує інтелектуальній, духовний та економічний потенціал суспільства. Освіта є стратегічним ресурсом поліпшення добробуту людей, забезпечення національних інтересів, змінення авторитету і конкурентоспроможності держави на міжнародній арені.

Система освіти кожної країни є унікальним явищем, пов’язаним з матеріальним і духовним життям суспільства, тому ініціаторами змін у системі освіти виступають зміни, що стосуються загальноцивілізаційних тенденцій: зміни у виробництві, культурі, поведінці. І хоча в окремих країнах були часи, коли на розвиток освіти впливали певні власні, групові або ідеологічні інтереси та критерії, в стратегічному плані вони вимушені рахуватися з реальними суспільними процесами.

Суттєві зміни в освіті

В результаті посилення процесу глобалізації економіки, політики, культури, взаємозв’язку й взаємозалежності держав світу:

· освіта стає ключовим фактором сталого розвитку демократії та миру в кожній країні й між країнами;

· освіта забезпечує світову соціальну інтеграцію, позитивно впливає на усунення гендерних, класових, національних відмінностей;

· освіта допомагає долати соціальні, економічні, політичні бар’єри в суспільстві, забезпечувати рівний доступ для набуття певного соціального статусу;

· освіта готує фахівців за певними міжнародними стандартами;

· освіта є однією з послуг, тому ринок освіти поширюється, мобільність студентів за останні 25 років зросла на 300%.

Побудова «суспільства знань» (Knowlege-society або суспільство), яке формує новий освітній рівень громадян, впроваджує інтелектуальну складову у виробництво та соціальну інфраструктуру, підтримує інноваційний розвиток. Концепція «суспільства знань» заснована на тому, що його основними характеристиками є створення нових міждисциплінарних знань, які генерують наукові інститути; підготовка високоякісного людського капіталу, яку здійснює освіта; створення додаткових багатств за допомогою економіки знань. «Суспільство знань» перетворює масове виробництво і ринкове використання знань на самостійний вид діяльності, приводить до формування нових інститутів державного управління, суттєво змінює структуру праці, трудових відносин, соціального захисту і зайнятості населення.

Нова освітня парадигма «суспільства знань» передбачає доступність інформації та знань, зростання особистої участі громадян у продукуванні різноманітних змін в роботі, стилі життя, власному розвитку, а масовість вищої освіти створює умови для того, щоб кожна людина змогла через освіту бути креативною, готовою до будь-яких змін. Нова освітня парадигма пропонує розглядати вищу школу як структуру, що пов’язує між собою економіку, соціальну сферу, духовне виробництво, готуючи суб’єктів цих процесів, наділяючи їх відповідними інтелектуальними, професійними, соціальними і духовними якостями. Бажаною моделлю сучасної освіченої людини стає творча особистість, здатна самостійно мислити на основі здобутих знань, впроваджувати інновації й здійснювати організацію власного життя, керуватися пріоритетами відповідальності в своїй діяльності, життєвому виборі. Про важливість такого розуміння місії вищої освіти в побудові суспільства свідчать, зокрема, освітні реформи в провідних країнах світу, перехід на обов’язкову вищу освіту в Японії. Пошуки нових векторів розвитку вищої освіти, яка відповідатиме новій освітній парадигмі, знайшли відбиття у Великій хартії університетів (1988).

Побудова і функціонування суспільства означає необхідність високого рівня взаємодії між державним, комерційним і громадським секторами та перетворення їх на надійних партнерів, спроможних розв’язати будь-які проблеми та провести в вищій освіті необхідні реформи. Їх можна узагальнити за такими основними напрямами:

1) організаційна й інституціональна диверсифікація вищої освіти і перехід в обмежений термін від концентрованої освіти до моделі «освіти протягом життя», в якій використовуються модульні технології, простежується зв’язок між усіма ступенями освітньої системи, декларується доступність освіти для всіх бажаючих;

2) адаптація до потреб економіки і ринку праці через радикальне оновлення навчальних програм, підвищення ролі наукових досліджень у вищих навчальних