Традиції освіти в Україні

План

Вступ

1. Освіта в добу Литовсько-Руської держави

2. Організація української вищої освіти

3. Виникнення братств, братські школи

4. Виникнення Києво-Могилянської академії

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

В Україні від княжих часів існували початкові школи. Майже до кінця XVI ст. не було середніх і вищих навчальних закладів, тому вже з середини XIV ст. помітно зростає кількість українців, які навчаються в європейських університетах. Так, у найстарішому в Європі Болонському університеті здобув освіту Юрій Дрогобич. Він став першим вітчизняним доктором медицини (1482), одержав ступінь доктора філософії, у 1481 – 1482 рр. його обрано ректором цього університету. Юрій Дрогобич – автор першої української друкованої книги («Прогностична оцінка поточного 1483 року», опубліковані у Римі того ж року), вчений європейського масштабу, зачинатель гуманізму в Україні.

Українські студенти були добре обізнані із сучасною їм західноєвропейською культурою, гуманістичними ідеями. Своєю діяльністю вони сприяли піднесенню вітчизняної культури. Першим поетом-гуманістом України вважається Павло Русин із західноукраїнського міста Кросно. Він навчався в Краківському й Грейфсвальдському університетах. В останньому працював бакалавром вільних мистецтв, а в Краківському – здобув ступінь магістра, очолював кафедру римської літератури.

Під впливом західноєвропейських гуманістичних і реформаційних ідей в українській освіті на межі XVI–XVII ст. відбуваються найвагоміші зміни. Створюються якісно нові навчальні заклади, які ґрунтуються на національних традиціях, поєднують вітчизняний і передовий європейський досвід. До них належать Острозький культурно-освітній центр, Львівська і Київська братські школи, Київська колегія, Києво-Могилянська академія.

Утвердженню авторитету старослов’янської мови сприяло перевидання Іваном Федоровим Букваря (1578), яке доповнено грецькими і старослов’янськими текстами, вміщує трактат чорноризця Храбра «О письменах», про створення слов’янської азбуки. Це видання відоме на сьогодні у двох примірниках, один зберігається у Королівській бібліотеці м. Копенгагена у Данії, другий – у бібліотеці м. Готи в Німеччині. В Україні назва початкових посібників для навчання грамоти довго не була установлена. У XVI–XIX ст. їх називали «азбуками», «абетками», «граматиками». До нашого часу дійшов лише один примірник першого східнослов’янського Букваря («Азбуки»), виданого Іваном Федоровим 1574 року у Львові.

Вважають, що термін «буквар» увів Мелетій Смотрицький (близько 1572-1633), один з провідних діячів вітчизняної освіти, видатний письменник-публіцист. Він увійшов в історію науки як засновник слов’янської філології. Видана ним «Граматіка словенския» майже два століття була єдиним підручником з даного предмету. Ця наукова праця користувалася визнанням у вітчизняних, а також сербських, болгарських, російських мовознавців. М. Ломоносов взяв її за основу своєї граматики. Гуманіст за переконаннями і патріот, М. Смотрицький активно виступав проти асиміляторської політики Польщі. Показовим у цьому відношенні є його твір «Тренос» (1610), де підкреслюється необхідність розвитку національної освіти культури, звучить заклик до боротьби за соціальне й духовне звільнення українського і білоруського народів.

1. Освіта в добу Литовсько-Руської держави

Українське письменство домонгольської доби свідчить, що шкільна освіта на Україні стояла не нижче, ніж у Візантії у відповідні часи. Через те, що наші землі були під культурним впливом останньої, політичний та економічний занепад Візантійської держави в XII ст. шкідливо відбивається на освітньому становищі України. До того прилучаються ще й місцеві історичні обставини – князівські усобиці та половецькі напади, що руйнують політичне та економічне життя, ще більше шкодять освіті на Україні. Тому й бачимо в XIІI ст., а особливо після татарської навали, як наше культурне життя поволі підупадає. Осередки його з наддніпрянських земель переходять далі на захід, на Волинь та Галичину. Культурний зріст Західної Європи XIІI – XIV ст. не проходить безслідно й для українських земель, що злучаються почасти з Литвою, а почасти з Польщею. Вони потроху, в міру занепаду Візантії та ослаблення її культурного впливу, піддаються культурним впливам Європи. Але ж сама освіта на Україні та школи ще довго, мало що не до самого кінця XVІ ст., зберігають форми й дух попередніх часів, раніш утворену традицію. Представники нашого духовенства, як і раніше, є шкільними вчителями, церковно-богослужбові книги – підручниками.

З різних джерел довідуємося, чого вчилися в школах діти в XIV – XVI ст. Перш за все вчили азбуку й склади (різні комбінації голосних і приголосних звуків що зустрічаємо в словах), себто те, що пізніше звалося букварем, а потім переходили до читання богослужбових книг. Читання було найголовнішим предметом навчання. В залежності від того, яку читали книгу, учні поділялися на групи: одна група студіювала буквар, друга – Часословець, третя – Псалтир і т.п. Перехід від однієї книги до другої було сполучено з різними сталими звичаями, що дає підставу такий перехід прирівнювати в наші часи до переходу з нижчого класу до вищого. Вчили ще й співати, звичайно, по-церковному. Додавали до того ще й писання, при чому писали каліграфічним письмом, великими літерами, так званим «уставом», себто тим письмом, що тільки з кінця XV ст. стало