Система вищої освіти у Великобританії та принципи і шляхи її інтеграції до Болонського процесу

Міністерство освіти і науки України

Прикарпатський Національний університет ім. В. Стефаника

Реферат

на тему:

“СИСТЕМА ВИЩОЇ ОСВІТИ У ВЕЛИКОБРИТАНІЇТА ПРИНЦИПИ І ШЛЯХИ ЇЇ ІНТЕГРАЦІЇ ДО БОЛОНСЬКОГО ПРОЦЕСУ”

м. Івано-Франківськ

2008

ПЛАН

1. Вступ

2. Історія університетів Великобританії.

3. Сучасна система освіти.

4. Підготовка бакалаврів технічного профілю в університетах Великобританії.

5. Докторантура у Великобританії.

6. На шляху до створення Європейської зони вищої освіти.

Вступ

Для того, щоб мати більш чітке уявлення про ті зміни, які повинні відбутися в Європі у відповідності до Болонського процесу, розглянемо систему вищої освіти Великобританії, яка існувала до підписання конвенції та після неї.

Система вищої освіти може бути унітарною – з одним основним типом ВУЗу (наприклад, університетами) або бінарною – з двома типами ВУЗів (наприклад, університети і інститути).[3]

Вища освіта може бути однорівневою – включає один завершальний цикл вищої освіти (після якого видається диплом про вищу освіту) або дворівневою – включає як мінімум два цикли вищої освіти (після кожного циклу видається диплом, який можна використовувати для роботи або продовження навчання).[3]

Вища освіта Великобританії відповідає унітарній дворівневій системі до рівня докторантури. Існує декілька докторантур, але переважає PhD. В 1992 році колишні політехніки були приєднані до університетському сектору, вони отримали повний університетський статус і право присвоювати степені. Немає офіційних вказівок відносно тривалості навчання в університетах, так само термінологія і структура степенів може бути різною в різних університетах. Всі звання можна розділити на звання, які присуджуються до закінчення університету (Вищий національний диплом - 2 роки, Вищий національний сертифікат - 1 рік) и звання, які присуджуються після закінчення університету.

Більшість курсів будується на модульній основі з використанням накопичених балів (кредитів).

Звання бакалавра потребує завершення 3- або 4-річної програми (в медицині – 5 років). На післядипломному рівні існує багато магістерських програм (тривалістю от 1 до 2 роки) і багато вищих дипломів, найпопулярнішою є докторантура, яка веде до PhD.

Росте число Коледжів дальньої освіти. До них відносяться домовленості, за якими весь курс або його частина читається в коледжі і визнається університетом. Більшість таких коледжів пропонує Вищі національні дипломи та Вищі національні сертифікати.

Історія університетів Великобританії.

Великобританія (об'єднання з Англії, Уельсу й Шотландії) має давню й розвинену систему освіти. Перші школи існували на території Англії ще в часи, коли майже вся вона входила до складу Римської імперії і Лондон із мікроскопічного поселення перетворився на центр ремесла і торгівлі. Надалі система освіти спочатку обслуговувала церкву і керівну адміністрацію країни, а з середньовіччя розвивалася паралельно з економікою країни, задовольняючи її потреби. Засновані на початку XIII століття університети в Оксфорді й Кембриджі, кожен з яких складається в наш час з декількох коледжів, для навчання еліти, покликаної слугувати Богові й державі, кілька століть репрезентували всю її вищу освіту. Аж до XIX століття вони залишались єдиними університетами в країні. Жінок в ті часи в університети не приймали. В XV–XVI століттях в Шотландії були відкриті університети Сент-Ендрюса (1411), Глазго (1451), Абердина (1494) і Едінбурга (1583).[6]

Наступні університети з'явилися тільки після 1830 року під тиском суспільних вимог періоду індустріальної революції та нових потреб країни. Та й після цього вища освіта країни була елітарною і охоплювала надто малий відсоток молоді.

Охопивша в XIX столітті всю Британію промислова революція породила проблему нестачі кваліфікованих управляючих і адміністраторів. В багатьох промислових містах появились нові університети. В 1836 році був заснований Лондонський університет, в 1851 році — Манчестерський, в 1893 — Уельський, в 1900 — Бірмінгемський, в 1903 — Ліверпульський, в 1909 — Брістольський і в 1926 році — університет в Рединзі. Ці університети стали відомими як "червоно цегельні" (red-brick), оскільки вони в багатьох випадках будувалися із цегли, в той час як древні стіни Оксфорда і Кембриджа були збудовані із каменя.

Істотне розширення вищої освіти настало відразу після перемоги у другій світовій війні, коли за порівняно короткий час кількість університетів подвоїлася, а їхній контингент зріс ще більше. Після 1945 року в країні були відкриті ще декілька нових університетів: в 1948 році Ноттингемський, в 1949 — Кільський, в 1955 —Екзетерський і в 60-х роках — Сассекський, Варвикський, Кентський, Східноанглійський і Ессекський. До недавнього часу ці університети були відомими як "нові" або "скляні" (glass), оскільки при будівництві і обробці їх сучасних споруд використовувалося багато скла.

Скоро, однак, вслід за цими „новими” університетами появилася велика кількість ще новіших. В 1992 році 33 политехнічних інститути були оголошені „чартерними” (charter) університетами.[8] В цих інститутах здавна викладалися професійні і технічні дисципліни з присвоєнням їх випускникам учених ступенів і високих професійно-технічних кваліфікацій. Різниця між старими и но

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать