Психологічні особливості молодших школярів та їх врахування в процесі стимулювання навчальної діяльності

Психологічні особливості молодших школярів та їх врахування в процесі стимулювання навчальної діяльності

Вступ

Аналіз психолого-педагогічної літератури свідчить, що дитина, яка пішла в школу, володіє суб'єктивною і об'єктивною готовністю до навчально-пізнавальної активності. Об'єктивно вона має необхідний рівень психічного розвитку. Достатньо тривала і стійка в порівнянні з дошкільним віком її увага. Легко учень може запам'ятати те, що його вражає або інтересує. Мова його уже достатньо виразна і граматично правильна. Дитина може зв’язано викладати свої думки, здатна до елементарних розумових операцій – порівняння, узагальнення, висновків. Вона має деякий досвід управління своїми почуттями. У майбутнього першокласника яскраве рухоме уявлення, він допитливий і сприйнятливий, що позначається на його навчально-пізнавальній активності.

Суб'єктивна готовність до навчально-пізнавальної активності визначається тим соціальним досвідом, який набула кожна дитина до школи.

Тут велике значення має дошкільне виховання в дитячому садку і атмосфера сімейного життя, в якій дитина росла і розвивалася. Суб'єктивна готовність до школи визначається й індивідуальними особливостями дитини, психічним станом її особистості. Велике значення має фізичний розвиток і стан здоров'я молодшого школяра. Як відзначають психологи, ні в якому іншому віці, крім молодшого, стан здоров'я і фізичний розвиток організму не роблять такого сильного впливу на навчальну діяльність дитини, а значить і на її навчально-пізнавальну активність.

1. Прихід учнів до школи

стимул пізнавальний початковий школа

Більшість дітей, які прийшли у школу, мають позитивну спрямованість до школи. Для більшості з них вступ до школи – це крок до дорослості, вони з нетерпінням дивляться на новий портфель, пенал, зошит, багато хто з дітей вміють читати, рахувати і невелика кількість писати. Вони хочуть вчитися. Але це хотіння має свої мотиви: одних, надто, «домашніх» – лякає самостійність, відповідальність; інші – неорганізовані, не вміють, не можуть зосередитися; треті – несміливі, хворобливі, відчувають страх перед колективом, вимогливим учителем. Діти, які прийшли до школи, однакові за віком, але рівень розвитку особистості кожного школяра індивідуальний.

Навчальна діяльність не просто розвиває учня, зміцнює його психічні процеси, але й визначає склад його особистості, ті моральні еталони, мотиви і потреби, які істотно впливають на весь життєвий шлях людини.

Спочатку у дітей початкових класів формується інтерес до самого процесу навчальної діяльності. їм подобається бути в школі, збирати портфель, готувати уроки, піднімати руку. Тільки потім їм стає ясно, що учіння це серйозна робота, яка вимагає посидючості і уваги. Тоді і можливе виникнення негативного ставлення дитини до учіння. Завдання школи і сім'ї в цей момент – розкрити перед школярем значущість навчальної діяльності, яка дозволяє йому опанувати новими знаннями і вміннями, важливими і дуже потрібними, показати практичний зміст шкільної навчальної праці. Тільки після виникнення інтересу до результатів навчальної діяльності формується інтерес до змісту навчання, виникає потреба набути знання.

Саме в цей період відбувається інтенсивне формування мотивів учіння у молодших школярів.

2. Мотивація учня початкової школи

Мотиви молодшого школяра нестійкі, перебувають у стадії формування. Проте навчальні мотиви, які закладаються в цьому віці, можуть зберігатися протягом усього шкільного життя і навіть визначати ставлення особистості до процесу пізнання на все життя. Саме тому психолого-педагогічна наука постійно звертається до проблеми мотивації учіння, до пошуків педагогічних шляхів впливу на розвиток і виховання суспільно-цінних пізнавальних мотивів і мотивів обов'язку.

Основними навчальними мотивами молодших школярів є мотиви соціальні, які займають настільки значне місце, що здатні визначити позитивне ставлення дітей до діяльності, навіть позбавленої для них безпосереднього інтересу.

Оцінка вчителя формує в учня переживання успіху або неуспіху, почуття захоплення, наміри, вчинки і ставлення учня. Завдяки цьому оцінка впливає на інтелектуальну і емоційно-вольову сферу, тобто на особистість в цілому.

В першому класі вчитель не ставить оцінку, а тільки висловлює схвалення або осуд навчальної роботи. Але якийсь стимулюючий вплив на школяра мають і ці судження. Це підкріплює його інтерес до навчальної діяльності, допомагає йому зайняти певне місце в колективі класу. Оцінка і оціночне судження впливають на емоційний стан учня, його самопочуття, вони визначають дальшу поведінку дитини, її ставлення до школи, до процесу навчання. Для того, щоб оцінка і оціночні судження несли стимулюючу силу, необхідно пам'ятати, що для розвитку інтересу до будь-якої діяльності важливе відчуття її успішності, відчуття власних можливостей займатися цією діяльністю. Сама оцінка виступає як міра успішності, крім того, вона набуває самостійного значення як один із надто дійових стимулів пізнавальної дійсності.

Ці дві потреби – потреба в успіху і пов'язана з нею потреба в позитивних переживаннях – є тією реальною основою, яка повинна бути використана для формування в учнів потреб у тій або іншій діяльності. Саме досягнення успіхів у діяльності є основною умовою розвитку потреби в ній. Звідси можна зробити надто важливий практичний висновок – важлива функція вчителя забезпечити успіх ко