Пізнавальний інтерес, його структура і особливості дослідження

ПІЗНАВАЛЬНИЙ ІНТЕРЕС, ЙОГО СТРУКТУРА І ОСОБЛИВОСТІ ДОСЛІДЖЕННЯ

(реферат)

Якість навчання і виховання зумовлюється багатьма психолого-педагогічними чинниками: рівнем методичної роботи, майстерністю вчителів, взаєминами їх з батьками та дітьми, стилем керівництва, загальною атмосферою шкільного життя та ін. Проте навіть найзразковіша організація шкільної роботи, найактивніша діяльність усього педагогічного колективу приречені на невдачу, якщо учні байдужі до навчання, коли фактичні знання не збуджують їхньої фантазії, не впливають на почуття, не викликають радості пізнання. Завдяки інтересу дитяча думка послідовно проникає в суть явища чи предмета, наполегливо відшукує зв'язки і, переборюючи перешкоди, досягає радісного осяяння, коли невідоме відкривається в усій логічній цілісності й красі. А це означає, що досягнуто основної мети навчання: не тільки збагатився знаннями учень, а й розвивається і формується його особистість.

Вивченню інтересів дітей, особливо інтересу до навчання присвячено багато психолого-педагогічних праць. Проблема пізнавального інтересу в основному розроблялась у таких напрямках: дослідження психологічної природи інтересу; вивчення інтересу як ставлення особистості або як мотиву навчальної діяльності. У ряді праць пізнавальний інтерес розглядається як засіб навчання й виховання.

Насамперед треба зазначити, що вивчення пізнавального інтересу відбувалося в контексті філософії. У філософській літературі інтерес розглядався і розглядається як форма вияву потреб людини і є важливою категорією для встановлення реальних причин та основних стимулів її діяльності й соціальної активності. Пізніше інтереси розглядались як такі, що зумовлюються самою природою людини, або як вияв психіки, свідомості (однак поза суспільними взаєминами) чи лишалися як результат діяльності надлюдських духовних сил.

До педагогічної науки категорію інтересу відніс Я.А.Коменський, який вважав, що завдяки інтересу учень прагне вчитися, не лякаючись ніяких труднощів, засвоюючи знання. Після Я.А.Коменського ґрунтовний психолого-педагогічний аналіз категорії інтересу зробив у свій час Й.Ф. Гербарт. Він визначав інтерес як вид розумової діяльності, зумовлений навчанням і вважав, що інтерес в педагогіці відіграє подвійну роль: з одного боку, - це мета виховання, з другого - принцип, який значною мірою визначає методику і дидактику. Розвиток його найближче завдання навчання. Водночас інтерес впливає на розв'язування виховних завдань. Він є також ефективним засобом формування характеру особистості.

Наприкінці XIX- на початку XXстоліття посилилась увага до цього питання. Типовою на той час була думка, що пізнавальний інтерес закладений у дитині природою виявляється поступово з роками. Е. Клапаред, наприклад надаючи величезного значення навчальним інтересам розглядав їх як внутрішні іманентно властиві дитині рушійні сили її духовного розвитку.

Проте широке вивчення проблеми пізнавальних інтересів розпочалось з середини XXст. В психологічній і педагогічній літературі з'явилися дослідження, в яких висвітлювалась роль інтересу в навчально-виховному процесі (С.Л. Рубінштейн, Г.І. Щукіної, Л.І. Божович, Н.Г. Морозової та ін.).

Як форма вияву матеріальних і духовних потреб людини інтерес відіграє істотну роль у будь-якій її діяльності. Пізнавальні потреби, що виявляються в інтересі, спонукають особистість активно відшукувати способи і засоби їх задоволення, стимулюють пізнавальну активність у здобуванні знань. Сприяють поглибленню світогляду, викликають прагнення працювати.

Маючи завжди вибірковий характер, інтерес зумовлює загальну тенденцію: звертати увагу на певні об'єкти і явища навколишнього світу з метою їх пізнання або на виконання певного виду діяльності. Він впливає на всі, без винятку, психічні процеси, спрямовує їх у потрібному напрямі. Розумова діяльність під впливом інтересу стає дедалі зосереднішою, з'являються роздуми щодо проблем, важливих для учнів.

Саме поняття "інтерес" трактується в літературі по-різному. Одні автори трактують його широко і ототожнюють з спрямованістю особистості в цілому, з її зосередженістю на певному об'єкті, представляють інтерес описово як сукупність проявів активності учня (його запитання, відсутність відволікань; позитивні, емоційні прояви, високий темп роботи). Інші автори розуміють інтерес не на стільки широко і зближують його з окремими стимулами, що входять в мотиваційну сферу, інтерес — це актуальний мотив, це активне пізнавальне відношення або переживання, це емоційне вираження потреби. Різні точки зору на інтерес відображені в роботах Л.І. Божович, О.М. Леонтьєв, Н.Г. Морозової, А.В. Петровського, С.Л. Рубінштейна, Г.І.Щукіної, А.К.Маркової і інших.

З психологічної точки зору пізнавальний інтерес є складною синтетичною властивістю особистості, до складу властивості входять інтелектуальні, емоційні та вольові компоненти. Найбільш суттєве значення у функціонуванні пізнавального інтересу має зв'язок з інтелектуальними запитами та інтелектуальними почуттями особистості, а також з її моральними настановами і матеріальними потребами.

На взаємозв'язок інтелектуальних, емоційних і вольових процесів у пізнавальному інтересі вказують багато вітчизняних психологів (С.Л.Рубінштейн, Л.І.Божович, Н.Г.Морозова, Г.І.Щукіна та ін.). Є також тенденція трактувати інтерес як вибіркову спрямованість особистості. "Пізнавальний інтерес виступає перед нами як вибіркова