Психолого-дидактична сутність процесу навчання

Курсова робота на тему

„ПСИХОЛОГО-ДИДАКТИЧНА СУТНІСТЬ ПРОЦЕСУ НАВЧАННЯ”

На всіх етапах розвитку радянської педагогічної науки увага вчених зосереджувалася на осмисленні і обробці найважливіших педагогічних проблем - проблемі цілей навчання й змісту утворення, проблемі змісту й класифікації принципів дидактики, методів навчання, проблемі відповідності організаційних форм й методів навчання, розвитку різних форм активізації й індивідуалізаціі самостійної роботи тих, що навчаються, проблемі контролю й обліку знань й ін. Так, ще в "Декларації про єдину трудову школу" (жовтень 1918 р.) А.В. Луначарский сформулював основоположні принципи організації навчального процесу в радянській школі: розвиток активності й самостійності учнів, можливо повна індивідуалізація навчання.

Вже в 20-і роки радянські вчені висунули основні положення про раціональне організовування форм навчання. У виді рекомендацій учителям при організації навчання вказувалось на необхідність спонукання навчатися до розуміння мети своєї работи, на посилення уваги активізації й індивідуалізації работи навчаючихся в застосуванні різноманітних форм діяльності в навчальному процесі: організації всієї навчальної работи на свідомому до неї відношенні зі сторони тих, що навчаються. При цьому відзначалися як негативні явища-учні, що мовчать, й учитель, що говорить.

Можна також відзначити рекомендації й розпорядження, які розроблені всім ходом розвитку педагогіки в частині обліку знань (контролю ступеня досягнення поставленних цілей у навчальному процесі).

Формулювання в різні роки основних положень зводяться до наступного:

1) основна увага викладачів й студентів повинна бути приділена не контролеві, а самоконтролеві - свідомій, активній, самостійній верифікації результатів навчання й поставленних перед навчанням цілей;

2) організація контролю й обліку знань повинна створювати умови, при яких кажен що навчається, зміг би сам порівнювати й оцінювати отримані ним результати познавательної праці;

3) організація контролю й обліку знань повинна виробляти у кожного що навчається привичку до самообліку, плануванню й раціональному розподілові часу в навчальному процесі.

Варто особливо підкреслити, що радянська педагогіка завжди встановлювала тісний взаємозв'язок між удосконалюванням діяльності й формуванням особистості тих, що навчаються. Особистість може формуватися тільки за умови включення навчаючогося в самостійну, активну навчальну діяльність, адекватну змістові й цілям навчання й виховання. Обґрунтування психологічного принципу єдності розуміння й діяльності утримується у фундаментальних дослідах провідних вітчизняних та зарубіжних психологів (Л.С. Виготского, СЛ. Рубинштейна, А.Н. Леонтьева, А.А. Смирнова, Б.М. Теплова, П.Я. Гальперина, Н.Ф. Тальїзиной й ін).

Так, С.Л. Рубинштейн, визначаючи взаємозв'язок свідомості й діяльності, писала: "Специфічна особливість людської діяльності полягає в тім, що свідома й білеспрямована діяльність. У ній й через неї людина регулює свої мети, активуючи свої замисли й ідеї в відповідній їм дійсності. Разом з тим обєктивне зтримання предметів якими він оперує, й громадське життя, у яке він свою діяльність включає, входить визначальним початком у психіку індивіда. Значення діяльності в тім й полягає, що в ній й через неї встановлюється двоїстий зв'язок між людиною й світом, завдяки якому буття виступає як реальна єдність й взаємопроникнення субєкта й обєкта"¹ . Викладені положення повинні самим тщательньїм образом враховуватися при розробці навчального процесу.

Отже, ключевою проблемою в рішенні задачі підвищення еффективності й якості навчального процесу є проблема активізації й керування пізнавальною діяльністю студента з опорою на розвиток єлементів самостійності, самоврядування й самоконтролю. Варто пам'ятати, що, як відзначали багато великих дидактиків й философів минулого (Платон, Аристотель, Я.А. Коменский, И.Г. Песталоцци, А. Дистервег, К.Д. Ушинский й ін), розвиток й утворення жодній людині не можуть бути дані або повідомлені. Усякий, хто бажає навчитися чому-небудь, повинен досягти цього власною діяльністю, власними силами, власною напругою. По цій причині всі досягнення педагогіки повинні бути направлені на те, чтоб навчити учитися, тобто самостійно й активно добувати нові знання, віддаючи собі звіт про результати своїх дій, проявляючи максимум ініціативи і сумлінності.

Усе вищесказане рівною мірою відноситься й до вищої школи, й цьому в даний час на первьій план висувається задача переорієнтації дидактичної системи вищої школи з переважно інформаційного типу навчання, що дозволяє виявляти й розвивати пізнавальні й творчі здібності студентів, керувати формуванням їхньої самостійної активності, а також виховувати у цьому процесі вольові й професійні властивості особистості, що забезпечують самостійну, активну, цілеспрямовану й результативну навчальну й професійну діяльність студентів.

Психолого-дидактичний аналіз змісту, умов й форм взаємодії викладачів й студентів у процесі навчання.

Загальновідомо, що оволодіння знаннями й уміннями відбувається у результаті навчально-пізнавальної діяльності навчаючихся певш за все у рамках організованого навчального процесу.

У результаті досліджень багатьох педагогів, психологів й методистів створилосяпевне уявлення, положення, формулювання, що відображають сутніс