Мислення і мова

Реферат на тему:

МИСЛЕННЯ І МОВА

1. Мислення (міркування): визначення і осбливості.

Мислення людини є об'єктом вивчення філософії, психології, соціології та інших наук. Науки, що вивчають мислення людини, на підставі свого предмету і методу дослідження дають специфічне визначення поняттю "мислення". Найпоширенішим у філософії та конкретних науках є визначення мислення як вищої форми відображення об'єктивної дійсності у порівнянні з чуттєвим відображенням чи "живим спогляданням". Відображення дійсності — одна з головних функцій мислення, але поступово, в процесі історичного розвитку, мислення людини ускладнювалося і почало виконувати нові функції — прогнозування майбутнього, проектування нових видів діяльності, рішення проблем, що виникають перед людиною і людством та ін.

Враховуючи складність і поліфункціональність людського мислення, визначимо його так:

Мислення — це специфічна ідеальна (розумова) діяльність людини, що здійснюється в певних соціокультурних умовах. Його сутність полягає в пізнанні (відображенні) предметів і явищ об'єктивної дійсності, прогнозуванні майбутнього, створенні певних програм (планів, проектів, моделей) практичної і теоретичної діяльності, вирішенні практичних і теоретичних завдань та проблем, воно також виконує функції аналізу, синтезу, тлумачення та ін.

Головні особливості мислення: суспільно-історичний характер, творча активність, узагальненість і опосередкованість відображення, нерозривний зв'язок з мовою. Носіями мислення є як окремі індивіди, так і соціальні спільності людей (різноманітні соціальні групи людей, які об'єднуються певним чином). Мислення людини формується і розвивається у процесі її конкретної діяльності, тому чим різноманітніша діяльність людини, тим багатше і різнобічніше її мислення.

Міркування — це розумовий процес, у ході якого на основі вже наявних, відомих знань отримують нове знання.

Міркування — зіставлення думок, пов'язування їх задля відповідних висновків.

Істинними є думки, які в принципі, загалом, відповідають дійсності за своїм змістом. У формальній логіці абстрагуються від проблеми відносності істини й розглядають думки як такі, за якими закріплене одне і лише одне логічне значення — або істина, або хиба.

2. Діяльність і мислення

Оскільки науки, які вивчають мислення людини, виходять із принципу єдності мислення і діяльності, визначимо, що таке діяльність.

Діяльність є специфічно людським способом буття людини і її взаємовідношення з оточуючим світом, у процесі якого вона творчо пізнає світ, змінює його і самого себе. Головними характеристиками діяльності людини є цілепокладання, предметність, історичність, єдність опредметнення і розпредметнення.

Цілепокладання як головна ознака діяльності — це формування цілі-суб'єктивного образу бажаного і втілення її в дійсність за допомогою певних засобів.

Предметність означає перетворення людиною явищ дійсності в предмет знаряддя і засоби реалізації цілей.¹ Немає безпредметної діяльності. Сам предмет діяльності може виступати як в матеріально-речовинних формах, так і ідеально-образних, знаково-символічних формах.

Історичність означає об'єктивний процес розвитку самої діяльності, реальна зміна форм і типів діяльності.

Опредметнення означає "перетворення людських сил і здібностей з форми живої діяльності у форму застиглої предметності", або, інак­ше кажучи, створення предметного світу, другої штучної природи шляхом практичної реалізації даних від природи творчих сил і здібностей, а розпредметнення означає "переведення застиглої предметності в органічні моменти живої діяльності, перетворення об'єктивованих у предметах людських здібностей і соціального смислу на надбання індивідів"² , або, інакше кажучи, процес включення (переходу) предметів об'єктивного світу із його особистої сфери у сферу людської діяльності. Процеси опредметнення і розпредметнення завжди проявляються в нерозривній єдності. Історично діяльність людей стала поділятися на практичну (матеріальну, фізичну) і теоретичну (розумову, ідеальну).

Практична діяльність або практика (від грец. "ргахіз" - дія, діяння, активність, діяльний) — це є безпосередня, чуттєво-конкретна, матеріальна діяльність, яка забезпечує існування людини і суспільства, веде до історичного розвитку суспільства, до якісної зміни способу життя. Практична діяльність або практика спрямована на зміну і перетворення природи з метою її соціального привласнення, на зміну і перетворення суспільних відношень з метою їх удосконалення, перетворення самої людини з метою розкриття її творчих сил і здібностей.

Теоретична або ідеальна діяльність —це діяльність розуму, мислення, духу, що являє собою систему інтелектуальних операцій з абстрактними об'єктами і знаками.

У процесі діяльності людини виникає особливий феномен — рефлексія. Термін "рефлексія" (від лат. "ге/іехіо" - звертання назад) має такі значення: 1) відображенн