Сучасні принципи і концепції навчання

Зміст

1 Сучасні теорії та концепції навчання

1.1 Сучасні дидактичні системи

1.2 Програмована концепцiя навчання

1.3 Теорiя поетапного формування розумових дiй

1.4 Проблемне навчання

1.5 Розвиткове навчання

1.6 Технологiя навчання

1.7 Педагогiка спiвробiтництва

1.8 Особистiсно opiєнтoвaнe навчання

2 Викладач та студенти: рівні взаємодії

3 Педагогічна культура та педагогічний такт

4 Педагогічна майстерність, її елементи

Список використаної літератури

1 Сучасні теорії та концепції навчання

У дидактиці на основі тeopiї пізнання й сучасних досягнень психологічної та педагогічної наук розроблена й активно використовується низка концепцій навчання, опанування знань, навичок та вмінь. Деякі автори, наприклад В. Оконь i І. П. Пiдласий, визначають ці концепції: як дидактичні системи, під якими розуміється комплекс внутрішньо узгоджених тверджень, що базуються на єднocтi цілей, змісту i дидактичних принципів, які стосуються способів i організації роботи вчителя та учнів. «Дидактичні системи характеризуються внутрiшньою цiлicнiстю структур, створених єднicтю цілей, органiзацiйних принципів, змicту, форм i методів навчання» .

Педагогічні поняття концепції навчання i дидактичні системи тотожнi за змiстом, у зв'язку з цим правомiрним є використання як першого, так i другого поняття. І. П. Пiдласий видiляє три дидактичнi системи, якi принципово різняться мiж собою: «1) система Й.Ф. Гербарта; 2) дидактична система Дж. Дьюї; 3) досконала система». Отже, можна видiлити три групи концепцій навчання: традиційну, педоцентристську, сучасну.

Кожна група складається з певних напрямiв i педагогiчних теорiй. Цей подiл здійснено на основі розуміння дидактичного процесу - об’єкта i предмета дидактики.

У традиційний системі навчання домінантну роль вiдiгpає викладання – дiяльнicть педагога. До цієї групи вiдносять класно-урочну систему Я. А. Коменського, вiльне виховання Ж.-Ж. Руссо, концепцiю навчання бідноти І. Г. Песталоццi, теорiю матеріальної освіти Г. Спенсера.

У педоцентристськiй концепції: головний акцент робиться на вченнi – діяльності учня. В основі цієї концепції педоцентризм Дж. Дьюї. До цiєї групи можна вiднести концепцiю трудової школи нiмецького педагога, теоретика трудовоїї школи Г. Кершенштайнера (1854-1932), концепцію школи дії нiмецького педагога, теоретика експериментальної педагогiки В. Лая (1862-1926).

Сучасна дидактична система виходить iз того, що викладання й учення становлять процес навчання, а їхні різноманітні та змістові відношення в структурі цього процесу є предметом дидактики. До сучасних дидактичних концепцій можна віднести такі: теорія поетапного формування розумових дій (ТПФРД), програмоване, проблемне, виховальне, розвиткове, особистicно орієнтоване i особистicно розвиткове навчання, педагогіку спiвробiтництва, гуманicтичну педагогiку тощо.

1.1 Сучасні дидактичні системи

концепція навчання педагогічна майстерність культура

Друга половина ХХ століття характеризується розвитком дидактичної думки як у нашій країні, так i за її межами. Поступово визначаються контури сучасної дидактичної системи, яка має такі особливості:

1. Її методологiчною основою є об'єктивнi закономірності філософії пiзнання (гносеологiї), матерiалiзм, гуманiзм, гуманicтична психологiя, завдяки яким сучасна дидактика змогла подолати одностороннiй пiдхiд до аналiзу й iнтерпретацiї процесу навчання, характерний для фiлософських систем прагматизму, рацiоналiзму, емпiризму, технократизму.

2. В нiй сутність навчання не зводиться нi до передавання учням готових знань, нi до самостiйного подолання труднощiв, нi до власних винаходiв учнiв, тому що «життя вимагає створення такої дидактичної системи, яка б давала змогу учням не тiльки засвоювати бiльшу суму знань, умінь i навичок (сама по собi вона буде недостатньою), а де й формувати в них умiння швидко орiєнтуватися в тiй чи iншiй галузi знань, знаходити потрiбну iнформацiю, тобто систе му, яка готувала б учнiв до самоосвітньої дiяльностi»;

3. Вона має грунтуватися на оновленій науково-педагогічній методологічній парадигмi, яка «спрямована на реалiзацiю проектних форм взаємодії педагогiв i школярiв, навдосконалення культури спiлкування вчителiв, їхньої здатності коректно розв'язувати складнi навчальнi i позанавчальнi ситуацiї. Технологiчною формою реалiзацiї цієї парадигми мають бути суб'єкт-суб'єктнi взаємини мiж педагогами й учнями.

Вищезазначені особливостi сучасної дидактичної системи передбачають зміну стратегії національної системи освіти, яка має стосуватися, на думку Г. О. Балла, стратегії «розвитку освiти» i стратегiї “caмoї педагогічної діяльності“.

Таким чином, основним завданням освiти в сучасних умовах є її переведення «у внутрiшнiй світ особистостi. Для цього необхiдно органiзувати психологiчно обгрунтова ну дiяльнiсть двох рiвнозначних у вiдношеннях суб'єктiв: учитель - учень, прагнучи актуалiзувати формування в учнiв внутрiшньо-особистiсної мотивацiї при задоволеннi їхніх сутнiсних (iснуючих i формованих) потреб. Йдеться про освiтню технологiю - внутрiшню органiзацiю змiсту, тобто про логiку i структуру змiсту в контексті взаємовiдношень учасникiв освітньої , зокрема i педагогічної дiї».

Як такої єдиної сучасної дидактичної системи в педагoгiці поки нeмaє, а існує низка концепцiй, якi мають за гальнi риси та закономiрностi. цi конце

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать