Оновлення змісту виховного процесу в умовах розбудови національної школи

ДОПОВІДЬ

на тему:

“Оновлення змісту виховного процесу

в умовах розбудови національної школи”

«Педагогічна система кожної історичної епохи, — пи­ше академік М. Стельмахович, — висуває свій оригінальний чи актуальний уже знаний образ людини. Кардиналь­ні зміни в житті суспільства вносять відповідні коректи­ви у виховний ідеал. То ж цілком закономірно виникає питання про сучасний педагогічний ідеал національного родинно-громадсько-шкільного виховання в Українській державі».

В Україні, як і в інших країнах світу, історично скла­лася система виховання, що ґрунтувалася на національних рисах і самобутності українського народу, але тривалий час вона нехтувалась і заборонялася. Нині, спираючись на глибинні національно-виховні традиції народу, поступово відроджується національна система виховання, яка врахо­вує такі особливості сьогодення, як перехід України до ринкових відносин, відродження всіх сфер життя укра­їнського суспільства і процес розбудови незалежної держа­ви. В її основі — український виховний ідеал.

Мета виховання має об'єктивний характер і виражає ідеал людини в узагальненій формі. Вона об'єктивно відо­бражає вимоги конкретного суспільства, що визначають­ся рівнем розвитку продуктивних сил і виробничих відно­син. Зі зміною продуктивних сил і виробничих відносин змінюється і мета виховання. Наголошуючи на важливо­сті визначення мети і завдань виховання, К. Ушинський писав: «Що сказали б ви про архітектора, який, закладаю­чи нову будівлю, не зумів би відповісти вам на запитання, що він хоче будувати? Те саме повинні ви сказати й про вихователя, який не зуміє чітко й точно визначити вам мету своєї виховної діяльності... Ось чому, ввіряючи ви­хованню чисті й вразливі душі дітей, ввіряючи для того, щоб воно провело в них перші, а тому й найглибші риси, ми маємо цілковите право спитати вихователя, якої мети він добиватиметься в своїй діяльності, і вимагати на це пи­тання ясної й категоричної відповіді».

«Я під цілями виховання, — зазначав А. Макаренко, — розумію програму людської особи, проблему людського характеру, причому в поняття характеру я вкладаю весь зміст особистості, тобто і характер зовнішніх проявів, і внутрішньої переконаності, і політичне виховання, і знання, і геть усю картину людської особи; я вважаю, що ми, педагоги, повинні мати таку програму людської осо­би, до якої ми повинні прагнути».

Загальною метою виховання є всебічний і гармонійний розвиток дитини. Такий Ідеал цивілізованого суспільства діє впродовж століть, починаючи з афінської системи ви­ховання, де й народилося розуміння гармонійності людини (калокагатія — ідеал фізичної та моральної досконалості).

Поняття «національне виховання» охоплює всі зазна­чені особливості. По-перше, воно рівнозначне державному, хоча останнє є вужчим, одиничним щодо виховання як за­гального поняття. По-друге, в жодній країні світу не існує виховання «взагалі». Воно завжди має конкретно-історич­ну національно-державну форму і спрямоване на форму­вання громадянина конкретної держави, яка не може бу­ти безнаціональною. І нарешті, національне виховання найбільше відповідає потребам відродження України. Воно однаково стосується як українців, так і інших народів, що проживають в Україні. Саме принцип етнізації виховно­го процесу і передбачає надання широких можливостей представникам усіх етносів для пізнання своєї історії, тра­дицій, звичаїв, мови, культури, формування власної гід­ності й" через пізнання власної історико-культурної спад­щини допомагає пізнати глибинність взаємозв'язків кож­ного з них з українською нацією, її державою, перекона­тися, що саме українська суверенна держава охороняє національні права всіх громадян України.

Головна мета національного виховання на сучасному етапі — передання молодому поколінню соціального дос­віду, багатства духовної культури народу, його націо­нальної ментальності, своєрідності світогляду й на основі цього формування особистісних рис громадянина України (національної самосвідомості, розвиненої духовності, мо­ральної, художньо-естетичної, правової, трудової, фі­зичної, екологічної культури), розвиток індивідуальних здібностей і талантів.

«Перебудова життя, — пише О. Вишневський, — а в царині освіти — навчально-виховного процесу — це пере­дусім перехід до віри в інші ідеали, а відтак і до життя, зорієнтованого на них. Ідеал — це вічний, досконалий, але недосяжний взірець. Він є стимулом для особистої і грома­дянської діяльності, він живить наше буття, зміцнює мо­ральні устої, підтримує сумління. Сила ідеалу — нездолан­на, а тому «ідеалісти» легко переносять труднощі буден­ного життя».

Ідеал — уявлення про взірець людської поведінки і стосунки між людьми, що виходять із розуміння мети життя.

Його формування залежить від виховання, умов жит­тя і діяльності людини, від особливостей власного досві­ду. Ідеали школярів різного віку різняться як змістом, так і структурою й дієвістю. Зміст ідеалу — те, яких людей, літературних героїв, які якості особистості учень вважає ідеальними. Структура ідеалу — рівень його узагальне­ності, тобто чи ідеалом є конкретна людина, чи сукупність рис окремих людей, узагальнених в одному образі. Ді­євість ідеалу — ступінь впливу на поведінку та особи­стість учня.

Ідеал національного виховання найглибше розкрито у працях українського педагога Г. Ващенка («Виховний іде­ал», «Виховна роль мистецтва», «Тіловиховання як засіб виховання волі й характе