Стрілецька зброя

РЕФЕРАТ

На тему «СТРІЛЕЦЬКА ЗБРОЯ»

ВСТУП

Ручна вогнепальна зброя, у якому для викидання вражаючого елемента з каналу ствола використовується сила тиску газів, що утворяться при згорянні пороху чиспеціальної пальної суміші. Вогнепальна зброя виникла в результаті винаходу пороху і його застосування для метання вражаючих елементів, першими з яких, очевидно, були ракетні бойові заряди й артилерійські ядра. Вогнепальна зброя, що носиться, з'явилося в середині 14 ст. Перші зразки являли собою зменшені подоби знарядь. Вони мали короткий і важкий ствол із глухим тильним кінцем, біля якого чи зверху збоку висвердлювали невеликий запальний отвір. Такий ствол укладали в дерев'яну колоду (ложі) і кріпили до неї металевими кільцями. Для запалення порохового заряду підносили до запального отвору тліючий гніт. У Західній Європі ці системи називалися бомбарделлами, на Русі – ручницями. Перші зразки такої зброї ще не мали механізму, що подає гніт точно до запального отвору, як і полки над запальним отвором, куди насипали затравочний порох (полку пізніше прикрили від вітру, дощу і снігу відкидною кришкою). Ранній зразок такої зброї, що відноситься до 14 ст., зберігається в Німецькому музеї Нюрнберга.

ЗАМКОВА ЗБРОЯ

Гнотовий замок. Наприкінці 15 ст. був розроблений перший ручничний замок – гнотовий замок, що використовувався у вогнепальній зброї протягом декількох століть.

Винахід спускового механізму був кроком вперед у порівнянні з ручним підпалюванням метального заряду гнотом, що повільно тліє завдяки попередньому просоченню селітрою. Тепер стрілець міг двома руками тримати зброю при прицілюванні і робити постріл, натискаючи лише вказівним пальцем на спуск. Найпростіший замок такого роду являв собою тонку металеву смужку у виді латинської букви S, що одержала назву «серпантин» (від лат. serpens – змія; на Русі – жагра). Серпантин установлювався на осі в поглибленні ложа. Коли стрілець натискав на нижній кінець серпантину, верхній його кінець із затиском, у якому кріпився тліючий ґніт, опускався і торкався запального пороху. На початку 16 в. до цього пристрою додали пластинчасту пружину з виступом – шептало, що прискорило запалення бойового заряду. Шептало – це гачок, що утримує серпантин і пружину в зведеному стані. При натисканні на спусковий гачок шептало звільняє серпантин, і той під дією стиснутої пружини швидко опускається на полицю з затравочним порохом. У Європі гнотові замки залишалися на службі протягом декількох століть. На всьому протязі Тридцятирічної війни воюючі сторони застосовували гнотову стрілецьку зброю, і навіть після появи зброї з кремінним колісним замком багато хто надавав перевагугнотовим замкам. Типове спорядження мушкетера того часу включало мушкет, підставка, бандельєру (одягнутий через ліве плече шкіряний ремінь, до якого чіпляли дерев'яні посудини з відміряними порціями пороху), флягу з дрібним затравочним порохом, підсумок для куль, згорнуті кільцями гноти, коробку для приналежностей, шаблю (шпагу) і олов'яну чи латунну трубку з отворами по всій довжині для укладання гнота. При стрільбі мушкетер упирав приклад у груди, утримував підставку і кінець гнота лівою рукою, а правою наводив зброю на ціль.

Поширення гнотової зброї в колоніальній Америці. Більшість перших американських колоністів у Джемстауне, Нових Нідерландах і Плімуті користувалися гнотовою зброєю через простоту і дешевизну його виробництва. У 1620-х роках гнотову зброю простої конструкції привозили в Америку з Європи, і вже в 1648 від голландських купців, що доставляли її в Олбані, вона поступала в руки індіанців Коннектикутської долини.

Поширення гнотової зброї в Азії й Африці. У країнах Азії і Північної Африки гнотова зброя, швидко одержавши широке поширення, ще довго застосовувалося після того, як стало вважатися застарілим у Європі. В Індії гнотовий замок з'явився, імовірно, на початку 16 ст., коли португальці окупували територію Гоа. Японці також зобов'язані своїм знайомством з вогнепальною зброєю португальцям, що у 1542 висадилися на острові Танегасима в 1542. Місцеві зброярі копіювали привезені європейцями гнотові мушкети.

Колісний замок. Колісний замок був винайдений в Італії наприкінці 15 ст. Перші зведення про нього маються в роботі Леонардо да’Вінчі. Чотири сторінки з кресленнями цього механізму входять у Кодекс Атлантикус кресленнявстановити важко, всетаки відомо, що да’ Вінчі виготовив частину креслень по військовій техніці для Джентіле де’ Боррі, зброяра міланского герцога Людовіко Сфорца, у 1483–1485. Габсбурги, що виявляли великий інтерес до вогнепальної зброї, сприяли удосконалюванню колісного замка. Тому багато зразків стрілецької зброї з таким замком, ще збереглися до наших днів, виготовлені в Аугсбурзі і Нюрнберзі.

Конструкція і принцип дії. Колісний замок був першим спусковим механізмом, що дозволяв відмовитися від необхідності мати завжди під рукою відкритий вогонь у виді тліючого гнота. Принцип його дії схожий з дією звичайної запальнички для прикурювання сигарет. Основною його деталлю було коліща (колесо), вісь якого з'єднана короткою ланцюговою передачею з заводною пружиною. Система заводилася спеціальним ключем, що вставлявся у виступаючий кінець осі коліщати. В зведеному положенні пружину утримувало шептало, що западало своїм кінцем в отвір коліщати. Після взводу пружини зводився курок із затиснутим у ньому шматочком кременя чи піриту. При натисканні на спуск шептало звільняло коліща, що під