Загальний стан збройних сил провідних країн світу та суміжних держав, напрямки їх реформування та розвитку

На тему: "Загальний стан збройних сил провідних країн світу та суміжних держав, напрямки їх реформування та розвитку "

Вступ

Загальний розвиток воєнно-політичної обстановки в світі та розширення спектру ризиків і загроз для європейської безпеки визначає прагнення Заходу діяти в напрямку формування більш ефективного механізму забезпечення колективної безпеки та захисту спільних інтересів з опорою, насамперед, на Північноатлантичний альянс та створення воєнного компоненту Європейського союзу. З метою уникнення знаходження в «буферній зоні» між США/НАТО – на заході і «Союзом Росії і Білорусі» – на сході та забезпечення реалізації курсу на інтеграцію до європейських і євроатлантичних структур, Україні необхідно враховувати геостратегічний баланс сил, який складається на сьогодні в Європі. Визначальними чинниками, що впливають на формування воєнно-стратегічної обстановки в Європі є розширення Північноатлантичного альянсу за рахунок країн ЦСЄ, при одночасному реформуванні його командної структури та практичній реалізації концепції Міжнаціональних оперативних сил (МОС); формування оборонно-політичного союзу європейських країн у рамках Євросоюзу та регіонального угруповання військ Союзу Росії і Білорусі на Західному стратегічному напрямку; реформування національних збройних сил країн ЦСЄ з метою досягнення сумісності з ОЗС НАТО в Європі, а також проведення операції Сил стабілізації в Боснії і Герцеговині та миротворчої операції в Косово.

1. Загальний стан ОЗС НАТО, національних збройних сил провідних країн блоку та ОЗС ЄС, напрямки їх реформування та розвитку

Протягом 1999–2000 рр. керівництво Північноатлантичного союзу в основному завершило перехід на нову командну структуру ОЗС НАТО в Європі , створивши нові органи управління у Північній та Південній Європі.

Нова військова структура НАТО складається з двох Верховних головних (стратегічних ) командувань: ВГК ОЗС НАТО в Європі та ВГК ОЗС НАТО на Атлантиці.

До складу ВГК ОЗС НАТО в Європі входять два головних (регіональних ) командування: ГК ОЗС НАТО у Північній Європі та ГК ОЗС НАТО у Південній Європі, які мають визначені зони відповідальності, а також чотири командування видів збройних сил і сім об’єднаних (субрегіональних ) командувань. (Слайд №)

Остаточно визначено місце трьох нових країн-членів НАТО у командній структурі альянсу (Польща і Чехія – в зоні відповідальності ГК ОЗС НАТО у Північній Європі, Угорщина – в зоні відповідальності ГК ОЗС НАТО у Південній Європі ) та їх внесок у формування основних компонентів ОЗС НАТО.

При цьому, підрозділи, виділені зі складу ЗС трьох нових членів альянсу до сил негайного реагування НАТО, з 1 січня 2001 року будуть офіційно передані до складу мобільних сил (МС ) НАТО, в результаті чого кількість бойових батальйонів, що знаходяться в розпорядженні командування МС, збільшиться з 10 до 12.

Остаточний термін приведення в оперативну готовність формувань, виділених до складу сил швидкого розгортання НАТО (ОАК СШР НАТО ), – 1 січня 2003 року (10 бркбр ЗС Польщі, 4 бр ШР ЗС Чехії, 25 мбр ЗС Угорщини ). Водночас, найбільш боєздатні підрозділи планується привести в оперативну готовність до початку 2001 року. В результаті цього, кількість бойових бригад у складі ОАК СШР НАТО збільшиться з 30 до 33 одиниць, а кількість бойових літаків у складі повітряного компоненту СШР – з 550 до 600 одиниць.

У складі головних оборонних сил НАТО , до яких відноситься решта з’єднань і частин ЗС нових членів альянсу, найбільш значна роль у планах НАТО відводиться німецько-датсько-польському армійському корпусу «Північний Схід». (Слайд №)

За планами командування НАТО, остаточне приведення нової структури управління у повну готовність до застосування планується завершити на початку 2003 року. Тим самим, керівництво альянсу розраховує завершити створення гнучкої системи управління, здатної забезпечити ефективне застосування коаліційних ЗС у збройних конфліктах різної інтенсивності, включаючи участь у миротворчих операціях як в зоні відповідальності НАТО, так і поза її межами.

Значної реорганізації зазнала система управління бойовими діями авіації і протиповітряної оборони (УБДА і ППО) НАТО , яка є підсистемою контролю повітряного простору і управління повітряним рухом. Концептуальна суть цієї трансформації полягає у переході від системи «NADGE» до системи «ACCS»[1] , де процеси управління діями авіації та засобами ППО технологічно поєднані.

Основу нової об’єднаної системи УБДА і ППО НАТО «ACCS» складають :

11 стаціонарних Об’єднаних центрів повітряних операцій (ОЦПО ), з них чотири – у підпорядкуванні командування ОВПС НАТО у Північній Європі, п’ять – у підпорядкуванні командування ОВПС НАТО у Південній Європі, один – у підпорядкуванні командування ВПС Франції, один – у підпорядкуванні командування ВПС Великобританії;

один мобільний ОЦПО (Рамштейн, ФРН ) для забезпечення можливості швидкого розгортання системи УБДА і ППО за межами зони відповідальності НАТО.

Подальший розвиток системи УБДА і ППО НАТО буде здійснюватись за рахунок розгортання нових ОЦПО на території нових країн-членів НАТО (на теперішній час, кожна з трьох країн знаходиться в зоні відпо