Хімічні розчини у медицині

Рідкі форми ліків: розчини, аерозолі, каплі, мікстури, слизи, настої, відвари, емульсії, настоянки, припарки, мазі, соки, лосьйони

Ці форми здавна були поширені в медицині і мають ве­лику популярність у лікарів різних спеціальностей. Вони становлять 60—65% всіх приписів.

Готують рідкі форми: 1) розчиненням твердих речовин в рідині або змішуванням кількох рідких речовин, 2) ек­страгуванням (настоюванням та виварюванням) розчинних складових частин з рослинних або тваринних лікарських ма­теріалів спиртом, ефіром, водою або сумішшю спирту з ефіром.

Рідкі лікарські форми поділяють на прості й складні. Прості — це такі, які складаються з одної будь-якої лі­карської речовини; складні — з двох і більше.

З фізико-хімічного погляду складні рідкі лікарські форми відносять до дисперсних систем (dispergo – роз­дробляю, розпиляю), в яких одна речовина розподілена в другій у формі більш-менш маленьких часток.

За розміром часток дисперсної фази дисперсні системи ділять на три типи:

1) молекулярно-іоно-дисперсні системи з розміром частинок менш ніж 1гп(д, (мілімікрон);

2) колоїдні дисперсії з розміром частинок від 1 μ, до 0,1 μ (мікрон);

3) грубі суспензії з розміром частинок більш ніж 0,1 μ. Частки в молекулярно-іоно-дисперсних системах добре дифундують, діалізують, стійкі і не розшаровуються при тривалому зберіганні; це так звані молекулярні, або справ­жні, розчини. Колоїдні дисперсії і грубі суспензії нестій­кі, при зберіганні швидко розшаровуються; часточки ди­сперсної фази не дифундують і не діалізують. При вжи­ванні треба збовтувати.

Є ще і друга класифікація дисперсних систем. В її осно­ву покладено взаємовідношення поміж диспергованою ре­човиною і розчинником. Системи, в яких є спорідненість поміж диспергованою речовиною і розчинником, назива­ють ліофільними, а системи, де такого зв'язку немає,— ліофобними. Системи, що мають зв'язок води з золями, нази­вають гідрофільними, а ті, що не мають такого зв'язку з водою, називають гідрофобними. Дисперсність (роздрібне­ність) лікарських речовин в лікарських формах має вели­ке значення. Наприклад, чим більше буде подрібнена речо­вина в рідкій формі, тим більше буде її вільна поверхня і тим вона стає активнішою при стиканні з тканинами і рідинами організму. Отже швидкість дії, сила і спрямова­ність будуть залежати не тільки від початкового стану лікар­ської речовини, але в значній мірі і від ступеню дисперс­ності її.

Речовини в рідкій формі, як правило, швидше усмокту­ються і швидше справляють резорбтивну дію, ніж ті самі речо­вини в твердій формі (в порошках, таблетках, пілюлях та ін.).

Ці ліки можуть бути введені не тільки через рот (як тверді форми), але й під шкіру внутрішньовенно, внутрішньом'язово, внутрішньокістково, в серце і навіть через дихальні шляхи. Ліки в рідкій формі легше призначати тяжкохворим, непритомним, старим і дітям.

Проте поряд з позитивними сторонами рідкі форми ма­ють і істотні недоліки. Вони менш портативні, деякі з них під впливом світла, повітря, коливань температури та ін­ших фізичних факторів можуть змінюватися, і, нарешті, розчинені речовини, вступаючи в хімічні взаємодіяння між собою, можуть розкладатися і утворювати нові сполуки, які мають небажані властивості. Рідкі форми, утворювані настоюванням та вивалюванням рослин, швидко плісня­віють і вважаються взагалі нестійкою формою.

Залежно від способу приготування, місця введення і ме­тоду дозування рідкі форми мають ще спеціальні назви, наприклад: розчини, призначувані на різні поверхні, на­зиваються полосканням, зрошуванням, примочками, очними та вушними каплями; розчини всередину — мікстурами, каплями; розчини, виписувані для промивання сечовипус­кального каналу, сечового міхура, піхви, називають сприн­цюванням; розчини, призначувані для введення в пряму кишку,— клізмами; розчини, призначувані під шкіру та внутрішньом'язово або внутрішньовенно,— ін'єкціями, або вливаннями, та ін.

Залежно від способу готування ліків рідкі форми поді­ляються на: 1) розчини (solutiones), 2) мікстури (mixturae), 3) настої (infusa), 4) відвари (decocta), 5) емульсії (emulsiones), настойки (tincturae), аерозолі (aerozolae) тощо.

Розчини — Solutiones ( однина — solutio; po д . відм . — solutionis).

Розчиномназиваютьгомогеннурідину, утворюванупривзаємодіїтвердоїречовини, рідиничигазузрозчинником.

Готуютьрозчинизмішуваннямтвердихречовинзроз­чинником, частозбовтуючи, інодітвердуречовинупередтимпорошкують. Вбагатьохвипадкахрозчиненнятвердихречовинполегшують, підігріваючирозчинник (крімвогне­небезпечних). Розчинрідиниврозчинникупосутіявляєсумішдвохрідин, щоцілкомодназодноюзмішуються. Розчингазівврозчинникуйдезагазовимизаконами, тоб­тозпониженнямтемпературиізбільшеннямтискурозчин­ністьгазівпідвищується.

Розчинниками для готування розчинів буває дистильована вода, рідше спирт, олія, гліцерин. Дистильована вода (aqua deslillata) як розчинник зручна, дешева разом з тим індиферентна до багатьох лікарських речовин. На воді, власне, й готують більшість розчинів для зовнішнього і внутрішнього вживання, а також для ін'єкцій і вливання . Коли виписують в розчинах лікарські речовини, не зазна­чаючи розчинника, то такі розчини аптека готує на дисти­льованій воді. Тільки невелику кількість ліків, нерозчин­них у воді, виписують на інших розчинниках.

Спирт винний (етиловий)