Хвороби очей

В звичайному житті людина навряд чи помічає, що живе створіння не має сильнішого і вірнішого охоронця, ніж орган зору. Миттєвого погляду достатньо, щоб замінити тисячі слів і звуків. Око – це дистантний аналізатор вищого порядку. Йому притаманне просторове сприйняття глибини, переміщення предметів, їх віддаленості, якості. Око є найважливішою складовою частиною оптико-вегетативної (або фотоенергетичної) системи організму: око – гіпоталамус – гіпофіз. Завдяки стимулюючій дії світла у внутрішньому середовищі організму виробляються гормони цілого ряду ендокринних залоз: гіпофіза, щитовидної, наднирникових, статевих та інших. Отже, очі забезпечують не тільки зір, але і гармонійний розвиток всіх органів і систем організму.

Добре відомо, що навіть незначна втрата зору може змінити долю людини. Що важливіше: жити сліпим чи померти? Більшість світових літературних творів відповідають так на це питання: позбавити людину зору – гірша кара, ніж позбавити її життя. Софокловський цар Едип, впевнившись, що саме він – причина всякого лиха на землі, для спокути власної провини перед богом і людьми не вбиває, а осліплює себе. В «Антонії і Клеопатрі» служниця Клеопатри Ірас, дізнавшись, що володарка погрожує віддати її римським рабам, вирішує вирвати очі. В романі Язвицького «Іван Третій – володар всієї Русі» князь Шемяка не вбиває князя Василя, а із помсти випалює йому очі. Шиллер казав, що вмерти – це дурниця, але бачити і осліпнути – незрівнянно тяжче. Уельс і Шекспір вважали, що смерть – менше нещастя, ніж сліпота.

Існує ряд хвороб, які не загрожують смертю, але позбавляють людину радості сприймати оточуючий нас чудовий світ сонця і фарб.

«Темна вода»,» жовта вода», «зелена катаракта», «очна мігрень», «глаукома» – це назви, які дали люди одній з найпідступніших хвороб ока. Поширена думка, що її звичайний наслідок – сліпота.

Перші припущення про те, що кардинальна причина глаукоми, головний її прояв – підвищення внутрішньо очного тиску, були висловлені ще в XVIII столітті. Цей факт науково підтверджений і остаточно визнаний трохи менше як століття тому. Хворобу стали іноді називати «очною гіпертонією», і медицина перейшла до розв'язання наступного питання: чому підвищується тиск усередині очного яблука. Власне кажучи, вирішення цих проблем і сьогодні залишається змістом досліджень, які ведуть офтальмологи всього світу. Надзвичайний прогрес науки і техніки наших днів дозволяє припустити, що тільки тепер ми безпосередньо підійшли до відповіді на всі ці питання. З розв'язанням їх відкривається можливість вирішити найголовніше: як лікувати глаукому.

Що ж таке глаукома? Чому людина, до цього здорова, звертається до очного лікаря? Що вона відчуває на початку захворювання? На ці запитання існує майже стільки відповідей, скільки хворих: прояви цієї недуги надзвичайно різноманітні. Глаукома – захворювання з певним симптомокомплексом, в якому на першому місці стоїть підвищення внутрішньо-очного тиску. Глаукома є найчастішою причиною сліпоти у всьому світі (21%).

Виділяють вроджену та набуту форми захворювання.

Вроджена глаукома – найбільш тяжка патологія очей у новонароджених, яка частіше, ніж інші очні захворювання, рано приводить до сліпоти. Вроджену глаукому нерідко називають гідрофтальмом (водянка ока) чи буфтальмом (бичаче око). Процес частіше двосторонній. Зустрічається приблизно 1 випадок на 10000 дітей. Хвороба може носити спадковий (сімейний характер) чи зумовлена порушеннями у внутрішньоутробному періоді, частіше зустрічається у хлопчиків. Пізно виявлена і неоперована вроджена глаукома у дітей закінчується повною сліпотою ще в дошкільному віці.

В залежності від того, чи розвивається набута глаукома самостійно, чи підвищення внутрішньо-очного тиску є результатом іншого захворювання ока, розрізняють її первинну і вторинну форми.

Причинами первинної глаукоми можуть бути загальні захворювання, хвороби серцево-судинної і нервової систем, порушення обміну речовин, дія на організм подразників, зокрема таких, як тривалі нервові переживання. Первинна глаукома, як правило, уражає обидва ока по черзі.

Причиною вторинної глаукоми можуть бути: наслідки травми ока, опіки, тромбоз судин сітківки, запалення внутрішніх оболонок ока, внутрішньо-очні пухлини, катаракта, деякі дистрофічні і дегенеративні захворювання ока.

Не слід ототожнювати глаукому і симптоматичну гіпертензію ока. До останньої належать ті випадки підвищення внутрішньо-очного тиску, коли гіпертензія ока є лише симптомом. Якщо основне захворювання виліковується, то і внутрішньо-очний тиск нормалізується. До симптоматичних гіпертензій відносять глаукомо-циклітичні кризи, увеїти з гіпертензією, а також випадки підвищення офтальмотонуса, які викликані тимчасовим порушенням регуляції внутрішньо-очного тиску в результаті інтоксикацій, діенцефальних і ендокринних розладів, тривалого введення в великих дозах деяких гормональних препаратів. Симптоматичні гіпертензії частіше зв'язані з гіперсекрецією водянистої вологи, хоча порушення відтоку тимчасового характеру (набряк трабекули, ексудат і кров в куті передньої камери) можуть мати місце.

Отож, термін «глаукома» об'єднує велику групу захворювань очей, яка характеризується постійним чи періодичним підвищенням внутрішньо-очного тиску з наступним розвитком типових дефектів поля зору, зниженням центрального зору і атрофією зорового нерву. Виникає хвороба у будь-якому віці, але головним чином – у людей після 40 років.

В