Технічне забезпечення гіпсувальної кімнати

План

1. Вступ.

2. Переваги гіпсових пов’язок як засобу фіксації.

3. Технічне забезпечення гіпсувальної кімнати.

4. Способи накладання гіпсових пов’язок.

5. Догляд за хворими у гіпсових пов’язках.

Застосування гіпсу в медицині відомо з древніх часів. Заслуга введення і застосування гіпсових пов'язок при лікуванні травм належить великому російському хірургові, анатомові й основоположникові воєнно-польової хірургії Н.І.Пирогову.

Н.І.Пирогов запропонував і вперше наклав у польових умовах гіпсову пов'язку в 1854 р. З цього часу гіпсові пов'язки були прийняті на оснащення російської армії, а потім і у всіх лікувальних установах. У 1854 р. вийшла у світ монографія Н.І.Пирогова «Наліпна алебастрова пов'язка в лікуванні простих і складних переломів для транспортування поранених на полі бою». Примітно, що спосіб накладення гіпсової пов'язки, описаний Н.І.Пироговим, у принципі залишається дотепер майже без змін.

Застосування гіпсових пов'язок допомагало проводити лікування при вогнепальних переломах і полегшувало транспортування поранених, знижуючи у них больові відчуття.

Надалі ряд російських хірургів (Ю.К.Шимановський, Н.М.Волкович і ін.) сприяли поширенню гіпсових пов'язок і вивченню їхньої лікувальної дії.

У даний час гіпсові пов'язки користуються великою популярністю в усьому світі як засіб лікування травм і ортопедичних захворювань.

Перевагою гіпсової пов'язки перед іншими способами фіксації є створення максимального спокою ушкодженої кінцівки, оберігання рани від потрапляння в неї вторинної інфекції, оберігання рани, що гоїться, від шкідливого впливу навколишнього середовища (фізичні і хімічні впливи), створення і підтримка постійного мікроклімату під пов'язкою, можливість проведення перев'язок через «вікно» у пов'язці без зміни її і т.п.

Однак тривале застосування гіпсових пов'язок призводить до атрофії м'язів кінцівки, до тугорухливості в суглобах, появі дерматиту.

Накладення гіпсових пов'язок вимагає не тільки навичок, але і визначених умов. Насамперед для цієї мети повинна бути виділена спеціальна кімната — гіпсувальна. У ній необхідні дерев'яний або металевий стіл із тазотримачем (мал. 1) і стіл для накочування бинтів.

Мал. 1. Стіл для накладання гіпсових пов’язок.

Бинти, вата і марля зберігаються в шафі. Для змочування гіпсових бинтів звичайно використовується емальований таз, у який наливають воду кімнатної температури. Порошкоподібний гіпс повинний зберігатися в спеціальних паперових мішках або ящиках із кришкою в сухому місці.

Для розрізування гіпсових пов'язок застосовують ножиці Штілла, ножі, пилки, щипці

Вольфа, для відгинання країв пов'язки — гіпсорозширювач (мал. 2).

Весь інструментарій гіпсувальної також зберігають у шафі. Ножі повинні бути дуже гострими, в іншому випадку вони не будуть обрізати гіпс, а тільки розминати його, що призведе до порушення форми і цілості пов'язки.

У даний час лікувальні установи забезпечуються гіпсовими бинтами фабричного виготовлення, але при необхідності можна і самим приготувати гіпсові бинти. Для цього використовують стандартні бинти або бинти, зроблені з марлі, шириною 7—10—15 см, довжиною 3—5 м.

М'який бинт розстелюють на гладкому столі і на нього насипають гіпсовий порошок, попередньо просіяний (щоб уникнути потрапляння грудочок, камінчиків), рівним шаром. Край бинта притримують одною рукою, а іншою, рухами зліва направо, насипають гіпс (мал. 3), немов втираючи його в бинт долонею. Нагіпсований бинт нещільно згортають. Для лонгет приготування бинтів аналогічне, нагіпсовані бинти шарами складають один на одного (4 шари). Розмір лонгет визначають довжиною сегмента кінцівки, на котрий буде накладатися гіпсова пов'язка. Згортають лонгет із двох сторін. Лонгети застосовують для виготовлення гіпсових шин і зміцнення циркулярних гіпсових пов'язок.

Мал. 3. Етапи приготування гіпсових бинтів.

Розправлений гіпсовий бинт поступово занурюють у воду. Як тільки з нього перестають виходити пухирці повітря, бинт виймають, злегка віджимають здавлюванням від країв до центра і приступають до накладення гіпсової пов'язки. Під гіпсом тіло завжди покривають ватяною прокладкою, крім випадків виготовлення «мірок» на тутора й ортопедичні апарати.

Для накладення кокситної пов'язки на дорослого хворого необхідно п'ятнадцять бинтів триметрової довжини, тобто близько 6—7 м марлі; для гонітної – десять бинтів (3,5 м марлі).

Вату для прокладки під гіпс готують заздалегідь.

З великих шматків спочатку роблять шари, а потім — ватяні бинти або смужки. Якщо шари вати короткі, то їх нарощують один до одного: кінець ватяної смуги розщеплюють і в нього вставляють наступну смугу. Ці смуги в один-два метри довжиною згортають рулоном, що полегшує «бинтування» кінцівки ватою.

Гіпс, або напівводний гідрат сульфату кальцію, готують, обпалюючи двоводний гіпс при температурі 160—180° С. У неопрацьованому гіпсі утримується близько 21% води, в обробленому — 5%.

Якість гіпсу перевіряють таким способом: з гіпсової маси роблять кульку, яку, коли вона затвердне, кидають на підлогу. Якщо вона розсипається, гіпс не якісний. Його ще потрібно «прожарити» у газовій плиті або в звичайній печі на залізних листах, перемішуючи кожні 10—15 хв. Під час сушіння відбувається

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать