Лісова аптека

З найдавніших часів життя людини пов'язане з лісом, з лікар­ськими рослинами. Ще в сиву давнину люди помітили, що в багатьох рослинах приховані цілющі речовини, і почали застосовувати їх для лікування різних захворювань. Протягом багатьох століть на Україні було виявлено чимало лікарських рослин, які стали основою для роз­витку народної медицини.

Відомості про лікарські рослини і їх застосування на території Київської Русі спочатку передавались усно з покоління в покоління, а з розвитком писемності ці відомості були записані в рукописах різного змісту.

З прийняттям християнства разом із візантійською культурою про­никли і перші відомості медичних знань. У багатьох древніх літописах Київської Русі є згадки про діяльність деяких монастирських лікарів-монахів.

Народна медицина в ті часи використовувала головним чином такі дикорослі рослини для лікування хворих: полин, кропиву, хрін, яловець (ягоди), подорожник, березу (листя, сік), ясен (кору), м'яту (листя) та ін.

Лікування рослинами ґрунтувалось на уявленнях про чудодійну силу трав. Люди збирали рослини у певний день і час (на свято Івана Купала, при повному місяці та ін.). Вірою людей у цілющу силу рослин користались знахарі, ворожбити, монахи, які знали особливості лікар­ських трав.

Однією з перших староруських пам'яток писемності енциклопедич­ного характеру є «Изборник Святослава» (перекладений з грецького оригіналу Xст.), де поряд з іншими відомостями наведені описи різ­них хвороб, способи їх лікування, поширення лікарських рослин, медико-гігієнічні поради тощо. Пізніше, у XIV—XVст., з'явились рукопи­си медичного змісту — лікувальники, травники, які проникли на Украї­ну із Західної Європи.

У XIV—XVIст. поширились медичні книги під назвою вертоградів або садів здоров'я. В них наводились описи лікарських рослин і рецепти приготування ліків з трав.

У 1613 р. надруковано польською мовою, а потім перекладено на староруську популярний травник Симона Сіреніуса, доктора філософії і медицини Краківського університету. Про лікарські рослини є згадка і в інших рукописних і друкованих виданнях. Досить багато назв рослин з вказівками їх використання наведено в «Словенорусский лек­сикон» Памва Беринди, у «Словарец» до граматики Лаврентія Зизанія 1596 р. та ін.

Травники по суті — народні лікувальники. У них викладені загаль­ні правила збирання лікарських рослин, виготовлення з них ліків та інші поради.

Перша аптека у XVIст. була відкрита в м. Львові. З цього часу лікарські трави набули статусу офіційних ліків.

У кінці XVIIIст. (1778 р.) надрукована перша руська громадянська фармакологія, в якій описано 302 види лікарських рослин. У цей період опубліковано ряд історико-географічних і статистичних оглядів окре­мих регіонів. У цих працях наведено нариси про флору, списки і описи аптекарських рослин, які застосовували у народній медицині.

Досить багато статей, присвячених народній медицині і лікуванню травами, надруковано в «Губернских ведомостях» і в «Пам'ятних книж­ках» окремих губерній. Цікаві матеріали про лікарські рослини і їх застосування в народній медицині є в роботі білоруського етнографа М. Федеровського. Він описав 217 видів лікарських рослин, що вико­ристовувались народною медициною на Городенщині в ті часи.

Лікування травами поширювалося в зв'язку з відсутністю медичної допомоги у сільській місцевості. Лікарські трави продавали у трав'яних ятках. Широкого розвитку в цей період набуло вирощування лікар­ських рослин на присадибних ділянках, городах.

Кінець XIX— початок XXст. характеризувався розвитком шляхів сполучення і розширенням міжнародної торгівлі. У зв'язку з цим збільшився і асортимент імпортних лікарських рослин. Однак у 1914 р., коли почалась світова війна, ввезення ліків припинилося і аптеки стали відчувати їх нестачу. Ця ситуація викликала необхідність орга­нізації збирання вітчизняної сировини, створення плантацій лікарських рослин місцевим населенням.

Планомірне і всебічне вивчення та розведення лікарських рослин здійснено в радянський період. Декрет про збирання і культуру лікар­ських рослин був виданий у 1921 р., в 1925 р. проведена Всесоюзна нарада по лікарсько-технічних рослинах і лікарській сировині, а в 1931 р. створено Всесоюзний науково-дослідний інститут лікарських і ароматичних рослин, який зосередив всестороннє вивчення лікарсько­го рослинництва.

Велика наукова робота з вивчення лікувальної дії диких рослин і створення на їх основі лікарських препаратів проводиться також у все і вологих грабових дібровах і судібровах), на узліссях, іноді по чагар­никах, на схилах балок.

Цвіте барвінок у травні. Збирають усю надземну частину рослини на початку і під час цвітіння, зрізуючи ножицями.

Трава містить дубильні речовини, гіркоту, алкалоїди. Рослина отруйна, тому під час збирання і приготування ліків треба дотримува­тись правил поводження з отруйними рослинами і точного дозування.

У народній медицині траву барвінку застосовують як в'яжучий за­сіб при поносах, кровотечах. Зовнішньо вживають при цинзі, бронхі­тах, сверблячих висипах.

Буквиця лікарська — багаторічна трав'я­ниста рослина з родини губоцвітих. Стебло високе, пряме, шерстисте, у нижній частині якого є супротивні, довгасто-серцевидні, сидячі листки; з кореневища разом з стеблом виростають низові, довгоче-решкові листки такої ж форми. Квітки великі, червонувато-пурпурові, зібрані в густе колосовидне суцвіття