Хронічні гепатити. Пієлонефрит

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ

Лубенське медичне училище

Реферат

З педіатрії

На тему: Хронічні гепатити. Пієлонефрит

Виконала: студентка групи Ф-31

Репнікова Алла

Лубни 2009

1. Хронічні гепатити

1.1 Класифікація хронічних гепатитів (Лос-Анджелес, 1994)

1. Аутоімунний гепатит.

2. Хронічний гепатит В.

3. Хронічний гепатит D.

4. Хронічний гепатит С.

5. Хронічний гепатит (який не характеризується іншим чином).

6. Хронічний гепатит (не класифікується як вірусний або аутоімунний).

7. Хронічний лікарський гепатит.

Хронічний гепатит G до класифікації не внесено, оскільки вірус Іуло виявлено в 1995 р. після затвердження даної класифікації.

Дана класифікація використовується терапевтами і може бути застосована в педіатрії.

1.2 Серологічна діагностика хронічних вірусних гепатитів

Для верифікації вірусної природи гепатитів використовують тест системи, які засновані на методиці імуноферментного аналізу (ІФА), а також полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР).

Діагностика хронічного гепатиту В базується на виявленні в сиро ватці крові основного маркера — HBsAg (поверхневого антигену), Наявність HBeAg (антигену інфекційності) свідчить про активність вірусної реплікації. Зникнення HBeAg і поява антитіл до нього (анти НВе) реєструє припинення реплікації віріонів вірусного гепатиту В І трактується як стан часткової сероконверсії. За відсутності НВеАк І наявності НВс хронічний вірусний гепатит може прогресувати. У цій ситуації за допомогою ПЛР у сироватці крові (і в печінці) виявляєть ся ДНК вірусного гепатиту В, що свідчить про реплікативну фазу віруо ного гепатиту В.

Хронічний гепатит С діагностується на підставі виявлення в сиро ватці крові антитіл до вірусного гепатиту С. Наявність інфекції підтверджує виявлення РНК вірусного гепатиту С у сироватці кроні методом ПЛР.

Хронічний гепатит D обумовлений дією вірусу гепатиту D за участі вірусу вірусного гепатиту В як необхідного помічника для реплікації вірусу вірусного гепатиту D. Тому наявність хронічного гепатиту І) документується в разі виявлення в сироватці крові HBsAg та антитіл до збудника вірусного гепатиту D — антидельта і може доповнювати1 ся виявленням геному РНК вірусного гепатиту D методом ПЛР.

Діагностична програма для виявлення хронічного гепатиту (А.А. Баранов, 1998)

Мінімальна:

збирання анамнезу;

біохімічне дослідження крові (визначення рівня білірубіну ті його фракцій, трансаміназ; виявлення маркерів вірусних гепатитів, маркерів функцій печінки);

аналіз крові загальний;

аналіз сечі загальний;

аналіз сечі на визначення вмісту жовчних пігментів;

ультразвукове дослідження печінки. Максимальна:

коагулографія;

гепатосцинтиграфія;

ендоскопія стравоходу, шлунка;

термографія;

комп'ютерна томографія;

пункційна біопсія печінки.

1.3 Спрямованість терапевтичних дій при хронічному гепатиті

Стратегія лікування хворих на хронічний гепатит належить до складних і невирішених питань сучасної гепатології. Відповідно до сучасних досягнень найважливішим принципом у виборі диференційованої терапії Цронічного гепатиту є врахування етіології захворювання.

Терапія хворих на хронічний гепатит об'єднує такі напрямки:

Дієта (стіл № 5).

Пригнічення реплікації вірусу гепатиту в разі встановлення ІІрусної етіології захворювання.

8. Корекція імунного реагування організму за наявності аутоімун-ЦОГО процесу.

4. Відновлення порушеного метаболізму в гепатоцитах, усунення Полестазу.

б. Симптоматична терапія.

2. Пієлонефрит

2.1 Термінологія мікробно-запальних захворювань нирок і сечових шляхів

Неспецифічний мікробно-запальний процес у дітей може бути обмежений верхніми або нижніми сечовими шляхами, а також може уражати органи сечової системи на всьому протязі. Залежно від цього діагностують пієлонефрит, цистит або поєднання пієлонефриту з циотитом.

Пієлонефрит — неспецифічний мікробно-запальний процес чашеч-ко-мискової системи та тубуло-інтерстиціальної тканини нирок.

Необструктивний (первинний) пієлонефрит — це мікробно-запаль ний процес у чашечко-мисковій системі та інтерстиціальній тканий І нирок, коли сучасні методи дослідження не виявляють видимої об струкції сечових шляхів, що порушує уродинаміку.

Обструктивний (вторинний) пієлонефрит — це захворювання, яки виникає на фоні органічної або функціональної обструктивної уропатії вродженого чи набутого характеру. Розвиток пієлонефриту може бути пов'язаний з анатомічними аномаліями будови нирок і сечових шляхів, різними видами ниркових дисплазій, дисметаболічними по рушеннями.

За характером перебігу пієлонефрит у дітей поділяється на гострий та хронічний. Хронічний пієлонефрит може бути рецидивуючим і лв тентним, для якого характерна наявність лише помірного сечового синдрому.

При гострому пієлонефриті запальний процес зазнає зворотногн розвитку упродовж 3—6 міс з моменту захворювання. При хронічне му тривалість запалення становить більше ніж 6 міс (або за наявності в цей період не менше ніж 2 загострень).

Виділяють активну стадію хвороби, період часткової клініко-лабораторної ремісії (зворотного розвитку клінічних проявів) і почині клініко-лабораторної ремісії.

При гострому і хронічн

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать