Філософські засади діагностики

Реферат на тему:

Філософські засади діагностики

Слово "діагноз" означає "глибинно пізнаний", "остаточно (наскрізь) вивчений". Очевидно, і в понятті "діагноз хвороби" мають бути збережені його семантична ємність і потенційний діапазон охоплювання явищ.

Сформулювати діагноз хвороби неможливо без попереднього розпізнання квазипатичного (підвищений рівень систем збереження гомеостазу), але без "поломки", без руйнування структур організму — клітини, сполучної тканини, і патологічного (порушення цілості будь-якої тканини на будь-якому рівні) процесів, установлення нозологічного рівня (уточнення типу патологічного процесу). У діагнозі повинен бути відображений неповторний "малюнок" конкретної хвороби, найхарактерніші її ознаки: локалізація патологічного процесу, його характер, зв'язок з етіологічним чинником, розвиток процесу у часі.

Науково-технічні досягнення збагатили медицину ефективними методиками діагностики, що допомогло виявленню нових численних ознак захворювань на субмолекулярному, електрофізіологічному і навіть молекулярному рівнях. Ці нові захворювання у свою чергу виявили незвичні поєднання їхніх ознак, а відповідно і "нових" хвороб, виокремлення яких стане можливим лише за допомогою складних біохімічних методів у процесі клінічної ідентифікації.

Такий стан справ склався через значні відставання процесу інтеграції медико-біологічних знань від бурхливого потоку фактичних (емпіричних) даних.

Відомо, що діагностичний процес є особливою формою логічних висновків, кінцевою метою яких є, на думку Є. І. Чазова, зіставлення хрестоматійного опису хвороби, що зберігається у пам'яті лікаря, з конкретними ознаками хвороби пацієнта. У цьому, ймовірно, полягає сутність лікарського мислення, тобто використання одного із законів логіки — закону аналогії.

Аналогія — умовивід, у якому подібність двох явищ за декількома ознаками поширюється і на інші ознаки. Доцільно нагадати, що на принципі аналогії ґрунтується вся діагностика внутрішніх хвороб. Цей методологічний засіб застосовувався давно. Змінилися лише можливості діагностики, через те що збільшилася кількість "образів" хвороб, які повинен зберігати у своїй пам'яті лікар. Оскільки пам'ять лікаряне є безмежною, сьогодні у встановленні діагнозу бере участь ціла низка спеціалістів: клініцисти, біохіміки, радіологи, рентгенологи та ін.

Діагностика хвороби стає наслідком "колективного образу", котрий завжди точніший, оскільки використовується більший, ніж в однієї людини, обсяг пам'яті.

Сьогодні методика встановлення діагнозу хворому одним лікарем (колективом лікарів) або ЕОМ з великим обсягом пам'яті — майже ідентичні. Різниця полягає лише в тому, що вирішення діагностичного завдання здійснюється лише на основі отриманих лікарем більш нових (додаткових) даних у процесі спостереження за хворим і відповідно — видозміненням за законом аналогії "образу" хвороби. Тоді як такі дані машина може отримати тільки від людини, оскільки вона не має змоги обстежувати хворого. І тому вирішити діагностичне завдання машина може тільки разом з людиною.

Незважаючи на сучасний технічний прогрес, сучасний лікар розглядає хворобу (окремі хвороби) як арифметичну суму ознак та різні варіанти їх поєднань. Внаслідок цього різниці в мисленні лікаря і роботі ЕОМ майже не існує.

Схожий принцип закладено і в інтуїтивній (швидкій) діагностиці. Поняття "лікарська інтуїція" — це особливий різновид умовиводу, притаманний переважно лікарям із солідним практичним досвідом і великим багажем спеціальних знань. Інтуїтивна діагностика буває точною тільки у лікарів з широкою ерудицією.

Інтуїція не містить у собі нічого містичного, і тільки знання лікаря та його клінічний досвід потрібні для будь-якого інтуїтивного умовиводу.

Інтуїція — це божественне осяяння, що дає змогу лише з одиничного факту створити в уяві і за допомогою уяви образне ціле. Наукова інтуїція може оперувати як реальними образами, так і умовними символами — аналогіями. В обох випадках відбувається процес асоціативного мислення, своєрідна асоціативна гра уяви, що для науки є допоміжним знаряддям логічних конструкцій.

Грузонберг писав, що "інтуїцію розуміють по-різному, як мимовільний, несвідомий акт творчості; як неусвідомлене передбачення логічних висновків; як загадку; як впевненість у правильності наукових гіпотез, які ще не перевірені і не доведені дослідним шляхом; як творче натхнення та екстаз".

Психологи стверджують, що інтуїція скорочує час логічного мислення і, осягнувши сам процес доведення, приводить прямо до висновку, який ще не доведений фактами. Одначе є підстави вважати, що інтуїція, хоч і є продуктом особливої магічної субстанції, все ж таки має право на реальне підґрунтя у вигляді окремих об'єктивних знань про досліджуваний предмет або його аналог.

"Інтуїція — лише завершення Інтелекту, його вищий діалектичний ступінь"( Грузенберг О. О. Гений и творчество. — Л., 1924. — С. 176-177). Ось чому не можна говорити про інтуїцію як тільки про певну людську якість, її не може бути там, де не Існують відповідні передумови, а саме: часткова уява про досліджуваний або споріднений об'єкт. У відповідний момент емоційного збудження ця розрізнена інформація про об'єкт здатна на деякий час об'єднатися за допомогою асоціативних зв'язків і створити гармоній