Проблема здоров’я у валеології

Реферат

Тема: Проблема здоров’я у валеології

План

Вступ

1. Проблеми здорового способу життя у сучасному суспільстві

Валеологія - наука про індивідуальне здоров’я людини

Проблема здоров’я у валеології

Структурна модель людини та її зовнішні (просторові) складові

Фізіологічні та функціональні резерви організму

Література

Вступ

Основна мета валеологічної освіти в Україні - збереження і зміцнення здоров’я українського народу шляхом формування валеологічного світогляду, виховання свідомого та дбайливого ставлення до власного здоров’я як головної умови реалізації творчого і фізичного потенціалу особистості.

Серед різноманітних форм організації валеологічної освіти в загальноосвітніх навчальних закладах особливе місце займають уроки фізичної культури. Учитель за допомогою всіх форм навчальної і позакласної роботи повинен закласти фундамент фізичної культури вказати учневі шляхи оволодіння знаннями, навичками й уміннями, необхідними для забезпечення здорового способу життя.

В основі валеології лежить комплекс наукових знань про засоби та методи профілактики захворювань. У зв’язку з цим виникла необхідність викладання валеології в школах та підготовки спеціалістів з фізичної культури та валеології. Отже, навчальний курс відноситься до професійно-орієнтованих дисциплін вищих навчальних закладів. Цей курс спрямований на розвиток професійної ерудиції соціального педагога, широкого наукового світогляду, стимулювання пізнавального й професійного інтересу, науково-дослідної діяльності студентів.

1. Проблеми здорового способу життя у сучасному суспільстві

Валеологія - наука про індивідуальне здоров’я людини

З позицій системного підходу, прийнятого у валеології, структурну організацію людини можна подати у вигляді піраміди.

Виходячи з уявлень про людину як систему пірамідального типу, що включає як підсистему тіло (сому) - підошва піраміди, психіку (інтелектуально-емоційна сфера) - середня ланка піраміди і духовний компонент - вершина піраміди, у валеології розроблена тактика пізнання і оздоровлення.

Духовному аспектові як у західній, так і у нашій практиці оздоровлення поки що не надається належної уваги. В західній медицині лікар звичайно починає роботу з пацієнтом з наступного за ієрархією рівня, який визначає здоров'я, - із психічної сфери. Вітчизняна практика, на жаль, обмежується лікуванням тіла, а як наслідок - маємо багато хвороб, котрі перебувають у відомстві "вузьких" спеціалістів. Відповідно лікування проводиться "в межах органу" або системі органів, що не дає лікувального ефекту організмові. У той час, виробляючи стратегію здоров'я, починати необхідно з оздоровлення всього організму, а тактику - з того рівня, який організовує всі інші, - духовного. На жаль, переважна більшість людей вважає, що з духовним здоров'ям у них усе гаразд, а всі неприємності пояснюють випадковими явищами нестійкого функціонування окремих систем чи органів, наприклад, кишечнику, нирок, печінки тощо.

Другий за ієрархією рівень - психічна сфера людини. Зі станом психіки, як відомо, пов'язаний стан тіла, що підтверджується наявністю психосоматичних захворювань, зокрема "хвороб адаптації" тощо, які виникають при тривалому психоемоційному стресі, а також під впливом надмірних як негативних, так і позитивних психокомплексів.

Інформація про історію пізнання людиною проблем власного здоров'я і способів його збереження дає конкретні уявлення про складний шлях, який пройшло людство, щоб зрозуміти взаємозв'язок компонентів духовного, психічного і фізичного в її оздоровленні. Науково-технічна революція докорінно змінила життя, його умови. Відповідно драматично змінилася й адаптація людини до реального життя. Вона перестала залежати від росту, фізичної сили і міцності кісток. Пристосування людини до дійсності в наш час залежить переважно від її психічних можливостей. Безмірно виросла ціна помилки, і приклад тому - Чорнобиль. Глибоко ранять не ікла хижака і спис ворога, а слово. Негативні емоції, як дев'ятий вал, накрили людину з головою.

Кількість інформації, яку одержує людина щоденно, величезна. Людина дезорієнтована. У стимулах, що викликають дистрес, психічне домінує над тілесним. Локальні м'язові напруження, котрі формуються при психокомплексах, сприяють виникненню патологічних процесів у внутрішніх органах. Тому в практиці оздоровлення центром є психічна сфера.

Комплекс оздоровчих методів, що в першу чергу впливають на емоційно-інтелектуальну сферу, передбачає вміння працювати з різними галузями психіки (психоаналіз і психогенез, нейролінгвістичне програмування, елементи гештальт- і тілесноорієнтованої психотерапії, дихальної техніки і психонавантаження тощо).

Нижчий за ієрархією рівень оздоровчих заходів - фізичний. Він включає: нормалізацію трофотропної функції (очищення органів і систем, нормалізація діяльності травної системи харчування, сну), відновлення ерготропної функції за рахунок тренувальних впливів (оздоровче і гіпоксичне тренування, загартовування тощо).

Вищеописаний підхід з його стратегічним і тактичним компонентом належить в основі збереження, зміцнення і відновлення здоров'я у валеологічній теорії та практиці. Слід відзначити, що описані підходи можна доповнити впливом природних факторів, мануальною корекцією, масажем, біоенергетичними впливами. Допомагають гармонізувати людину в цілом