Психічні розлади у зв'язку із серцево-судинними захворюваннями

Психічні розлади при ішемічній хворобі серця (ІХС) і інфаркті міокарда

Психічні розлади - одне із частих ускладнень ІХС й інфаркту міокарда. При останньому вони зустрічаються більш ніж у половині випадків, іноді виступаючи на перший план у його клінічній картині поряд з основними симптомами серцево-судинного захворювання. Болючий синдром спостерігається не тільки при ІХС, але й при прикордонній нервово-психічній патології. На думку Ю.М. Губачєва, лише в половини всіх хворих, що направляють у терапевтичне відділення із приводу ІХС, цей діагноз підтверджується; в інших випадках мова йде про неврози й депресії. Диференціальний діагноз й, отже, вибір терапії буває складний.

Патогенез психічних розладів при ІХС й інфаркті міокарда має три основних компоненти: соматичний, загальне-мозковий і психологічний. Соматичний компонент містить у собі патологію внутрішніх органів, зв'язану насамперед з явищами загального атеросклерозу судин і провідну до порушення обмінних процесів в організмі, включаючи центральну нервову систему. Загальне-мозковий компонент містить у собі порушення мозкового кровообігу, що виникають у зв'язку з патологією серцевої діяльності й рефлекторною зміною тонусу судин головного мозку. Тривалі й інтенсивні ангіоспазми часто закінчуються органічними змінами стінок артерій у вигляді некробіозу гладкої мускулатури, надривів інтими, еластичних мембран із крововиливами. При атеросклерозі спазм супроводжується видавлюванням зі стінки судин холестеринестерів у їхній просвіт, що сприяє розвитку тромбозу судин. У всіх хворих, що вмерли від інфаркту міокарда, виявляються органічні зміни в судинах й у паренхімі головного мозку, що складаються в картину гипоксичної енцефалопатії. Стійкі зміни в пірамідній й екстрапірамідної системах виявляються також при часто виникаючих і важких асистоліях (синдром Адамса-Стокса-Морганьі); причиною їх служить гіпоксія мозку.

Психологічний фактор має на увазі реакцію особистості хворого на страждання, на серцевий болючий синдром із тривожним очікуванням несприятливого кінця хвороби. Він залежить від особливостей особистості, від знань хворого про свою хворобу й можливі її наслідки, що утворить разом із симптомами органічних поразок «внутрішню картину хвороби».

Більшу роль у походженні психічних розладів грають додаткові фактори, зокрема вік. В осіб старше 60 років психічні розлади зустрічаються майже у два рази частіше, ніж у більше молодому віці. При повторних інфарктах міокарда вони спостерігаються в 2,5 рази частіше, ніж при першому інфаркті. З великою частотою психічні порушення виникають у хворих, що страждають одночасно гіпертонічною хворобою, церебральним атеросклерозом.

Психічні розлади при ІХС й інфаркті міокарда по різному проявляються на різних етапах захворювання. У хворих ІХС із нападами стенокардії спостерігається астенія з підвищеною стомлюваністю, дратівливістю, коливаннями настрою. На цьому тлі нерідко виникають нав'язливі думки про хвороби й тривожні побоювання, пов'язані з очікуванням чергового стенокардичного нападу. Спроби хворих відволіктися від нав'язливих думок відігнати їх мають лише тимчасовий успіх, можливі також іпохондричні ідеї надцінного характеру, при яких хворі перебільшують вагу наявного захворювання, упевнені самі й намагаються переконати навколишніх у його невиліковності, з недовірою ставляться до зусиль лікаря створити в них оптимістичне відношення до хвороби. Вони цілком підкоряють свій спосіб життя твердому режиму уникають будь-яких фізичних навантажень, без достатніх підстав різко обмежують свою трудову активність, домагаються консультацій всі нових фахівців, звертаються до знахарів, «екстрасенсам», наполягають на проведенні додаткових досліджень, результати яких незмінно розглядають як свідчення наростаючої ваги хвороби. Іпохондричні явища бувають особливо вираженими й стійкими при наявності церебрального атеросклерозу з характерним для нього органічним зниженням особистості.

У продромальному періоді інфаркту міокарда виникають психічні розлади, що свідчать про наростання ішемії головного мозку. Протягом декількох днів хворі випробовують відчуття неясної, «затуманеної» голови, все навколишнє сприймається нечітко, розуміється із працею, неможливо зосередитися на розумовій діяльності. Одночасно наростає тривожне передчуття наростаючої небезпеки, туга, а в окремих випадках необґрунтоване підвищення настрою (ейфорія) з руховим занепокоєнням і метушливістю. Ці симптоми, поряд із соматичними ознаками інфаркту, що насувається, міокарда потрібно враховувати з метою своєчасного вживання профілактичних заходів.

У гострому періоді інфаркту міокарда характерне виникнення болісного страху смерті. Його не можна розглядати як природну реакцію на біль і загрозливий життю важкий соматичний стан. Страх рівною мірою виникає в людей запекло сміливих і боязких, при важкому болючому синдромі й при відсутності симптомів важкого фізичного стану. Нарешті, чим важче поразка м'яза серця, тим більше ймовірність виникнення замість страху й туги протилежного за знаком емоційного стану - ейфорії. При останньої хворі не можуть осмислити вага свого стану, ігнорують вказівки лікаря, намагаються встати про постелі, багато говорять, відмовляються від прийому медикаментів, заявляючи, що вони здорові.

Загальним для всіх станів у гострій стадії важкого інфаркту міокарда з вираженими порушеннями кровообігу є оглушення свідомості. Воно проявляється у вигляді труднощів розуміння змісту подій,