Організація підготовки медичних кадрів

Реферат на тему:

Організація підготовки медичних кадрів

у країнах Стародавнього Сходу

ПЛАН

1. Особливості підготовки лікарів у Древній Індії

2. Підготовка медичний кадрів у Древньому Єгипті та Месопотамії

3. Лікарі та їх підготовка у Древньому Ірані

4. Підготовка медиків у Древньому Китаї

5. Медики Тибету, особливості їх підготовки

Список використаної літератури

1. Особливості підготовки лікарів у Древній Індії

Про відношення до лікарів у Древній Індії можна судити по практиці їх підготовки. В Індії, як і в Древньому Єгипті, підготовка лікарів велася в спеціалізованих навчальних закладах.

Первісною формою медичної підготовки були школи при храмах і монастирях, де юнаки навчалися під керівництвом знаючих у медицині представників культу. Більш досконалу медичну освіту одержували у вищих школах, нерідко іменованих в історичній літературі університетами, у Таксилі. Бенаресі й інших культурних центрах Древньої Індії.

Вчений-лікар користувався великою пошаною. По переказу, Будда віддавав перевагу лікуватися у лікарів, які закінчили Таксильську школу: Сушрута закінчив Бенареськую медичну школу. Викладання вели наставники з вищого стану лікарів - вайдша, яким дозволялося навчати одночасно не більш 3-4 учнів. Від наставника були потрібні не тільки ґрунтовні знання, але і високі моральні якості. Учні повинні були мати гарне поведінку (високе кастове положення батьків), «молодість, стрункість, здоров'я, нормальні органи почуттів і скромність». Виховання майбутній лікар одержував у дусі високих етичних вимог. Його вчили бути першим другом хворих: «можна бояться батька, друзів, вчителя, але не потрібно почувати страху перед лікарем, тому що він для хворого – батько, мати, друг і наставник». Лікарю належало однаково відноситься до усіх хворих незалежно від їхнього матеріального статку, положення і ваги в суспільстві, за лікування брати не більш того, що необхідно для їжі. Професійна цінність лікаря визначалася ступенем його практичної і теоретичної підготовки: ці дві сторони повинні складати повну гармонію. «Лікар, що зневажає теоретичними зведеннями, схожий на птаха з обрізаним крилом».

Серед видатних представників медицина ведическая література називає лікаря Дванхантарі: під його егідою поєднувалися всі терапевти, хірурги, а також астрологи, що зараховувалися в Древній Індії до лікарського стану. Реально існували Джівака – придворний лікаря магадхського правителя (друга половина 6 століття до нашої ери), який заснував лікарню при одному з монастирів у столиці Магадхи.

Античні автори високо цінували індійських лікарів. Їх призивали у війська Олександра Македонського, де їхні пізнання розцінювалися не нижче пізнань прославлених лікарів Греції, а їхній вміння лікувати укуси змій стояли поза всякою конкуренцією. На рубежі нової ери лікарі Чарака і Сушрута об'єднали обширні відомості ведичної медичної писемності, склали до них коментарі і доповнення.

У системі медичних знань важливе значення придавалось діагностиці. Лікарю насамперед ставилося в обов'язок «розгадати хворобу і лише потім приступати до лікування». При дослідженні хворого приймалися в увагу його вік, місце проживання, визначалося фізичне додавання, з'ясовувалося усе, що мало відношення до звичок, характеру заняттям хворого. Огляд тіла вироблявся при сонячному світлі. Частота подиху, серцебиття підраховувалися як у спокійному стані, так і в роботі - при бігу. Кожен лікар повинний був уміти мистецьки пальпувати черевну порожнину, визначати розміри селезінки, печінки за допомогою лінійки. Органолептичне вивчення сечі, дослідження пульсу були обов'язковими компонентами в комплексі діагностичних прийомів.

Лікувальну допомогу робили переважно вдома. Деякі лікарі мали власні амбулаторії і навіть стаціонари з запасами лікарських засобів. Під час воєн організовувалися мережа рухливих госпіталів.

У періоди, які пішли за харапським, існувало два медичних центри: Таксыла на заході країни і Касі - на сході. Протягом семи років молоді люди, які мали початкову медичну практику, завершували там свою освіту.

Потрапити в учні до прославлених лікарів Таксіли і Касі було дуже важко. Важливою була та обставина, що для одержання медичної освіти не існувалася ніяких обмежень, навіть представники нижчої касти - шудри могли стати лікарями.

Добір проводився по фізичних і моральних якостях. Крім відповідних знань, претендент на навчання повинен був володіти такими якостями як чесність, ввічливість, скромність, терпимість, завзятість, сміливість і самовладання. Після закінчення навчання індійські лікарі давали клятву: відмовитися від почуття гніву й образи, жадібності, ліні, марнославства, заздрості і неправди.

Найдавніші письмові медичні документи традиційно пов'язуються з іменами Бхелі, Чаракі та Сушрути. Трактат Бхелі, який дійшов до нас в уривках, згадується в багатьох пізніх працях і вважається першою в історії індійської медицини науковою працею. Найбільш повно медичні пізнання індійців узагальнені в двох письмових трактатах - самхітах, названих іменами конкретних історичних особистостей. Чарака-самхіта та Сушрута-самхіта - це унікальні документи найбільш творчого періоду древньоіндійської медицини (600 р. до н.е. - 200р. н.е.).

У Чарака-самхіті зібрано і ретельно проаналізована багата спадщина предків і представлена в дуже доступ

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать