Чи потрібна інформатизація українській медицині?

План

Вступ

1. Чи потрібна інформатизація українській медицині?

2. Необхідність створення та впровадження новітньої інформаційної системи з реєстрації і обліку професійних захворювань в Україні

3. Експертні системи в медицині

Список використаної літератури

Вступ

У більшості медичних закладів України документообіг традиційно здійснюється у паперовому вигляді. Це час від часу стає причиною помилок при фіксуванні даних пацієнтів, проблем зі зберіганням і впорядкуванням результатів аналізів та різноманітних медичних досліджень (рентгенографія, томографія, УЗД тощо) і, як результат, може призвести до непередбачуваних наслідків. До того ж, через використання великої кількості паперових документів персонал клінік витрачає занадто багато часу на виконання рутинної роботи та пошук даних пацієнтів. Виписування необхідних довідок може зайняти до декількох днів, та й готових бланків вистачає далеко не завжди. Отже, проблема автоматизації документообігу в медичних закладах є вкрай критичною, проте вибору програмного забезпечення, здатного її розв’язати, на українському ринку практично немає.

1. Чи потрібна інформатизація українській медицині?

Здавалося б питання заявлене у заголовку цієї статті чисто риторичне – засоби інформаційних технологій (ІТ) міцно ввійшли в наше життя і його вже неможливо уявити без мобільного зв'язку, комп'ютерів, Інтернет та ін. Зрештою ми живемо в 21-м столітті – столітті інформації й телекомунікацій.

Однак питання, яке можна вважати риторичним не виглядає таким вже безглуздим при ближчому розгляді стану справ у вітчизняній медицині й, зокрема, у тій її частині, що має відношення до сфери інформатизації й автоматизації охорони здоров'я. Йдеться не просто про розміщення персонального комп'ютера (ПК) на робочому столі головного лікаря, лікаря-фахівця або працівника статистичного відділу. Цей етап багатьма установами охорони здоров'я давно пройдений і зараз їхня оснащеність засобами так званої «офісної» автоматизації: ПК, принтер, сканер, телефонфакс, модем та ін. (в основному великих містах, звичайно) перебуває на досить непоганому рівні.

У деяких (фінансово успішних) медичних установах ми можемо побачити навіть цілі медичні інформаційні системи (МІС): тобто ПК з'єднані в локальні обчислювальні мережі (ЛВМ) і з'єднані із сервером / серверами баз даних (БД). У силу багатьох обставин їхній технічний рівень нижчий ніж у аналогічних західних систем, але основна проблема української сфери медичних інформаційних технологій (на думку автора) лежить не в технологічній площині.

Якщо говорити не просто про автоматизацію робочих місць практикуючих лікарів, лікарів-статистиків або керівників медичних закладів, а про засоби ІТ, що дозволяють вести ефективний моніторинг роботи як окремого лікарявідділеннямедичної установи так і відділу охорони здоров'я містарайонуобласті й всієї системи охорони здоров'я в державі – то отут ми, судячи з наявної у автора інформації, відстаємо, на жаль, від цивілізованого світу на багато років.

Зовнішньополітичний курс України, заявлений керівництвом держави на найближчі десятиліття припускає її рух і наступну поступову інтеграцію в Європейські структури. Таке завдання ставить перед фахівцями всіх напрямків і зокрема працівниками охорони здоров'я високу планку цілей і пріоритетів. Щоб бути повноправним учасником Європейського співтовариства, необхідно відповідати тим стандартам і вимогам, які вже існують, а також плануються в найближчі роки в провідних країнах континенту.

Що стосується охорони здоров'я, то найбільші країни-учасники Європейського союзу заявили амбіційне завдання інтеграції своїх медичних систем на основі міжнародних медичних стандартів і стандартів інформаційних технологій (ІТ): створення інтегрованих медичних мереж, що поєднують медичні заклади цілих регіонів і країн, а також створення єдиної для жителів Європи Електронної Карти Здоров'я (Electronic Health Record – EHR).

У більшості розвинених країн наприкінці 90-х років були прийняті національні програми інформатизації охорони здоров'я. Одним з лідером цього процесу можна вважати Велику Британію, уряд якої в 2002 році вирішив інвестувати в програму інформатизації охорони здоров'я 18 млрд. фунтів (26 млрд. євро, 32 млрд. доларів) протягом 10 років. За цей період передбачається об'єднати локальними (регіональними) і глобальними мережами всі медичні установи країни (30 тис. лікарів загальної практики й 270 медичних трастів), створивши єдину, захищену національну електронну інформаційну систему охорони здоров'я, у якій медична інформація (включаючи мультимедійні дані) могла б бути доступна авторизованим для цього користувачам у потрібному місці й у потрібний час.

Аналогічні національні програми інформатизації охорони здоров'я прийняті й у інших країнах Євросоюзу (Німеччини, Швеції й ін.), а також країнах Північної й Південної Америки (США, Канаді), Азії й Австралії. Провідна тенденція в розробці й впровадженні МІС у світі в цей час полягає в проектуванні не просто окремих ІС установ охорони здоров'я, а інтегрованих ІС охорони здоров'я цілих міст, провінцій і регіонів з тенденцією їхньої інтеграції в майбутньому в ІС охорони здоров'я всієї країни.

Такого роду розробки впроваджуються на основі міжнародних стандартів електронної медичної документації, а усередині країни із застосуванням технології електронного запису (карти) здоров'я (ЕКЗ) –