Генноинженерные биотехнологии

Міністерство АПК України

Днепропетровський Державний Аграрний

Університет

Кафедра генетики

та розведення

Р Е Ф Е Р А Т

на тему:

«ГЕННОІНЖЕНЕРНІ БІОТЕХНОЛОГІЇ»

Виконав:

студент 1 курсу групи В-2-01

Кузнецов Олександр

Науковий керівник:

доц. Халак В.І.

Дніпропетровськ

2001

З М І С Т

Вступ.

Розділ 1. Генетична інженерія і біотехнології ХХІ століття.

Розділ 2. Біотехнологічні методи відтворення скота.

Заключення

Список використаних джерел.

Вступ

Генетика - теоретична основа племінної справи. З її допомогою розробляються нові шляхи селекції. До успіхів генетики можна віднести досягнення хутрового звірівництва, кольорового каракулеводства, використання генетичних маркерів, біометричних і інших методів підвищення ефективності селекції.

Генетика відноситься до числа точних, що стрімко розвиваються наук. Вона включає досить різноманітні розділи зі складною термінологією, генетичною і математичною номенклатурою, що представляє визначених труднощів у її засвоєнні.

Основні етапи розвитку генетики. Ще первісна людина помітила, що корова народжує теля, свиноматка – поросят, із зерен пшениці виростають нові зерна. Це було її чи не найперше “наукове спостереження” схильності живих істот передавати свої властивості нащадкам.

Найдавніші правила і розпорядження для відбору худоби і її розведення майже в незмінному вигляді існували до ХХІ ст. Перша, що надійшла до нас, теорія спадковості, була розвинута в п’ятому сторіччі до нашої ери Гіппократом. Згідно з цією теорією нащадки схожі із своїми батьками тому, що в статевих клітинах знаходяться найдрібніші елементи всіх частин тіла батька, як здорових, так і хворих. Крім того, Гіппократ вірив в успадкування набутих ознак.

Менш ніж через 100 років Аристотель довів неспроможність уявлень Гіппократа. Він запропонував свою теорію, згідно з якою в статевих клітинах батька знаходяться неготові елементи всіх частин тіла, а схеми, відповідно до яких “безформенна” кров матері повинна формувати нащадків. Це геніальне передбачення Аристотеля було забуте майже на 23 сторіччя

У середині ХХІ ст. з появою еволюційного вчення Ч. Дарвіна підвищився інтерес до проблеми спадковості і мінливості. Деякі значні біологи того часу висунули кілька гіпотез щодо механізму спадковості. Найбільшу увагу заслуговують три гіпотези.

Перша гіпотеза – “тимчасова гіпотеза пангенезису”

Друга гіпотеза - “ідіоплазми”

Третя гіпотеза – “зародкової плазми

У 1865р. Г. Мендель сформулював основні закони спадковості, виходячи з довготривалих дослідів над рослинами гібридами. Проте датою народження генетики вважають 1900 р. – рік перевідкриття законів Менделя зразу трьома вченими незалежно один від одного – Г. де Фрізом у Голландії, К. Корренсом у Німеччині і Е.Чермаком у Австрії.

Визначний генетик М. В. Тимофеев-Ресовський зазначав, що не Г. Менделю належать окремі відкриття. Він вбачив його велич у тому, що, знаючи і враховуючи всі ці явища, відкриття, але точно не проаналізовані, він так поставив свої досліди й опрацював результати, що міг дати точний кількісний аналіз успадкування і перекомбінування елементарних спадкових ознак в ряді поколінь. З одержаних таким чином експериментальних даних він зміг сформулювати ймовірнісно-ствтисичні комбінаторні закономірності успадкування і побудувати гіпотезу спадкових факторів і чистоти гамет. У цьому Мендель випередив свій час, став піонером справжнього впровадження математичного мислення в біологію і створив основу швидкого і чітко спрямованого розвитку генетики в нашому віці

За свою коротку історію генетика пройшла декілька етапів розвитку.

Перший етап тривав з 1900 по 1912 р. – період тріумфальної ходи менделізму, тобто повторення і підтвердження законів Менделя на різних рослинницьких і тваринницьких об’єктах. У 1906р. цій молодій науці англійський учений В. Бетсон дав назву “генетика”, а в 1909р. датський генетик В. Іоганнесен запропонував такі основні терміни і поняття, як ген, генотип і фенотип.

Другий етап припадає приблизно на 1912 – 1925 рр. І характеризується створенням і ствердженням хромосомної теорії в експериментальних роботах американського вченого Т. Меллера на дрозофілі. Основні заслуги Моргана – другого батька генетики - та його школи полягали у відкритті закону адитивності – лінійного розміщення генів у хромосомах, явища кросинговеру і хромосомного механізму визначення статі, розкриття суті зачепленого успадкування, можливості складання карт хромосом.

Третій етап історії генетики, що припадає на 1925 – 1940 рр., можна назвати періодом штучного мутагенезу. Про мутації знали ще Ч. Дарвін, Г. де Фріз, А. Вейсман але вони вважали, що мутації зумовлюються якимись суто внутрішніми причинами і не залежать від зовнішніх факторів.

Четвертий етап тривав з 1940р. по 1955р. – період вивчення на бактеріях і вірусах біохімічних і фізіологічних процесів, які є основою спадковості. О. Евері із співробітниками на основі дослідів Ф. Гриффіта у 1944р. з’ясував природу трансформації і довів, що носієм спадкової інформації є ДНК хромосом.

П’ятий етап історії генетики

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать