Медична реабілітація хворих із застарілими переломами та переломовивихами дистального відділу кісток передпліччя

Інститут патології хребта та суглобів імені професора М.І. Ситенка АМН України

МАКАРОВ Василь Борисович

УДК 617.57-007.5-089

МЕДИЧНА РЕАБІЛІТАЦІЯ ХВОРИХ ІЗ ЗАСТАРІЛИМИ ПЕРЕЛОМАМИ ТА ПЕРЕЛОМОВИВИХАМИ ДИСТАЛЬНОГО ВІДДІЛУ КІСТОК ПЕРЕДПЛІЧЧЯ

14.01.21 – травматологія та ортопедія

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук

Харків 2004

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Українському державному науково-дослідному інституті медико-соціальних проблем інвалідності МОЗ України.

Науковий керівник: доктор медичних наук, професор ЛОСКУТОВ Олександр Євгенович.

Дніпропетровська державна медична академія, МОЗ України, завідувач кафедри травматології та ортопедії.

Офіційні опоненти: доктор медичних наук, професор ПОПСУЙШАПКА Олексій Корнелійович.

Харківська медична академія післядипломної освіти МОЗ України, проректор з наукової роботи, професор кафедри травматології, ортопедії та комбустіології доктор медичних наук, професор СТРАФУН Сергій Семенович.

Інститут травматології та ортопедії АМН України, заступник директора з наукової роботи, керівник клініки мікрохірургії та реконструктивної хірургії кисті.

Провідна установа: Національний медичний університет ім. О.О. Богомольця, кафедра травматології та ортопедії, МОЗ України, м. Київ.

Захист відбудеться “14”травня 2004 р. об 11.30 на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.64.607.01 Інституту патології хребта та суглобів імені професора М.І. Ситенка АМН України (61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 80).

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту патології хребта та суглобів імені професора М.І. Ситенка АМН України (61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 80).

Автореферат розісланий “14”квітня 2004 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради доктор медичних наукВ.О. Радченко.

Актуальність проблеми. Переломи та переломовивихи дистального метаепіфіза кісток передпліччя є найбільш частим видом ушкоджень опорно-рухової системи і складають 20-33% від загальної кількості всіх переломів і 55‑60% - в структурі переломів кісток передпліччя (Гайко Г.В., Кабацій М.С., Гошко В.Ю., 1997; MacDermid J. C., Richards R. S., Roth J. H., 2001; Christensen O. M., Kunov A., Hansen F. F., 2001; Иванников С., Оганесян О., Шестерня Н., 2003).

Проблема лікування даних ушкоджень та їх наслідків, незважаючи на існування різноманітних методів як консервативного, так і оперативного характеру, залишається досить актуальною, тому що кількість незадовільних результатів становить біля 30%. Це призводить до збільшення строків тимчасової непрацездатності, що спричиняє великі матеріальні збитки, так як чоловіки та жінки працездатного віку складають 40-50% від загальної кількості хворих та інвалідів з переломами кісток передпліччя у дистальному відділі (Швед С.И., Шевцов В.И., Сысенко Ю.М., 1997; Fernandez D. L., Ring D., Jupiter J. B., 2001). Особливої ваги набуває й медико-соціальна значущість проблеми, тому що втрата функції кисті і пальців внаслідок застарілих переломів та переломовивихів кісток передпліччя в дистальному відділі, псевдоартрозів, переломів кісток передпліччя, що зрослися із зміщенням та розвитком косорукості, змушує пацієнтів змінювати професію або переходити на інвалідність, яка не знижується в Україні протягом останніх 10 років і складає в структурі інвалідності внаслідок травм та захворювань опорно-рухової системи 17,2% (Іпатов А.В., Сергієні О.В., Войтчак Т.Г., 2002). Існує також недостатня визначеність критеріїв оцінки якості МСЕ при цій патології та відсутні науково обґрунтовані показання щодо проведення диференційованих реабілітаційних заходів і, як наслідок, до складання типових індивідуальних програм реабілітації хворих із застарілими ушкодженнями кісток передпліччя в дистальному відділі.

При проведенні медичної реабілітації хворих та інвалідів із застарілими ушкодженнями кісток передпліччя в дистальному відділі використовують як накістковий остеосинтез, так і черезкiстковий остеосинтез із попередньою відкритою остеотомією деформованої кістки для подальшого усунення всіх видів деформації та компенсації довжини кінцівки. Аналіз літературних джерел свідчить, що при використанні даних методів реконструктивно-відновного лікування незадовільні результати внаслідок розвитку інфекційних ускладнень, псевдоартрозів складають близько 6-10%, причинами чого є відсутність чітких, обґрунтованих показань до проведення накісткового або черезкісткового остеосинтезу, складність анатомічної будови передпліччя, що додає певних труднощів при проведенні корекції деформації та забезпеченні стабільної фіксації фрагментів кісток традиційними методами оперативного лікування (Biyani A., Simison A. J., Klenerman L., 1995; Putnam M. D., Fischer M., 1997; Geissler W., Fernandez D. 2000).

Вищенаведене дозволяє зробити висновок, що подальше вдосконалення методичних підходів до медико-соціальної експертизи та медичної реабілітації хворих із застарілими переломами та переломовивихами кісток передпліччя в дистальному відділі відноситься до актуальної та соціально значущої проблеми лікування ушкоджень опорно-рухової системи.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційну роботу виконано згідно з планом науково-дослідних робіт Українського державного науково-дослідного інституту медико-соціальних проблем інвалідності МОЗ України (шифр