СНІД

СНІД - одна з найважливіших і трагічних проблем, що виникли перед усім людством наприкінці XX століття. Синдром набутого імунного дефіциту (СНІД) являє собою захворювання вірусної етіології, що протікає з ураженням імунної та нервової систем і проявляється розвитком тяжких інфекційних поразок і злоякісних новоутворень. СНІД - це складна наукова проблема. Боротьба зі СНІДом в значній мірі ускладнюється через відсутність ефективних лікувальних препаратів, а також з-за неможливості проводити вакцинацію. Саме тому вирішальне значення в боротьбі з епідемією СНІД має санітарний просвітництво, повна і об'єктивна інформація широких верств населення про актуальність проблеми СНІДу та ефективні способи попередження зараження. Санітарно-освітньої роботі приділяє головну увагу і Всесвітня організація охорони здоров'я.

Перші випадки інфікування спостерігалися в Африці ще в 1959 році, у США - з 1977 року.З 1987 року процес розповсюдження нового інфекційного захворювання прийняв характер епідемії. Хвороба сьогодні зареєстрована в 152 країнах світу. В даний час Всесвітньої організацією охорони здоров'я зареєстрували близько 2 млн. випадків СНІДу.Дані про кількість ВІЛ - інфікованих в залежності від джерела варіюють від 13 до 20 млн., але, щонайменше, 8 млн. з них тільки в Африці. Згідно авторитетним прогнозами, в 2000 році в світі буде від 40 до 110 млн. ВІЛ - інфікованих. Хвороба СНІД є важко контрольованою, що пояснюється:

1) відсутністю ефективних засобів лікування;

2) відсутністю коштів первинної профілактики (вакцинації);

3) труднощі контактів з групами населення, найбільш вражаючим СНІД. Експерти вважають, що для створення вакцини потрібно від 8 до 20 років. Захворювання характеризується високим рівнем летальності - 40 - 90%. За весь час, що минув з моменту опису перших випадків СНІД, не було жодного факту лікування або одужання від цього захворювання. Всі носії збудника СНІД є потенційно хворими. Вірусологічні дослідження, виконані науковими групами Люка Монтаньє в Інституті Пастера

(Франція) і Роберта Галло в Національному інституті раку (США) дозволили в 1983 році виявити дійсну причину виникнення СНІД - Т-лімфотропних ретровірус, що отримав пізніше найменування HIV - hyman immunodeficiency virus (ВІЛ - вірус імунодефіциту людини).

У лікарів вже є близько двохсот тисяч історій хвороби, тому клінічні осбенно СНІДу до теперішнього часу вивчені досить добре. Найважче розпізнати хворобу на самому початку. Коли ж болючий процес заходить далеко, у хворого спостерігається три основних види порушень (на жаль, вони можуть бути присутніми одночасно в різних поєднаннях, викликаючи особливо важкий перебіг хвороби). Перш за все більш ніж у половини хворих спостерігаються різні вторинні інфекції, зумовлені бактеріями, грибами, вірусами або навіть найпростішими організмами. Це - кандидоз слизових оболонок порожнини рота ("молочниця") або стравоходу, пневмоцистна чи герпетична пневмонія, кріптоспорідіозное або цитомегаловірусної поразка тонкого або товстого кишечника, туберкульоз різних органів і систем. Більш ніж у половини хворих спостерігаються також неврологічні і псіxіческіе порушення, зумовлені ураженням центральної та периферичної нервової систем (причиною етіx поразок є як сам ВІЛ, так і його "союзники" - кріптококкі, токсоплазми, віруси простого герпесу та оперізувального лишаю і т.д. ).Нарешті, у кожного третього хворого на СНІД розвиваються різні пухлини - саркоми, гліоми, лімфоми, меланоми та інші "... оми".

З епідеміологічної точки зору СНІД являє собою інфекційне захворювання антропонозного характеру з контактним і вертикальним механізмами передачі. Джерелом інфекції є інфікована людина, що знаходиться на будь-якій стадії захворювання, тобто незалежно від клінічних ознак хвороби. Найбільш інтенсивна передача вірусу відбувається при статевих контактах з хворими і вірусоносіями. Особливо високий ризик зараження при гомосексуальних контактах, що може бути пояснено трьома причинами:

1) У процесі гомосексуального контакту збудник з насіннєвою рідиною проникає безпосередньо в ліжечок статевого партнера через мікротравми в слизової кишки і анального каналу. З урахуванням рясного венозного кровопостачання прямої кишки небезпека інфікування пасивного партнера представляється високою. Досить великий ризик зараження активного партнера через ерозії і тріщини на шкірі статевого члена.

2) Епітелій прямої кишки внаслідок наявності на поверхні його клітин рецепторного білка CD 4, з яким безпосередньо взаємодіє GР 120 вірусу, здатний служити резервуаром вірусу СНІД і тим самим забезпечувати гематогенну дисемінацію збудника в організмі пасивного партнера навіть за відсутності мікротравм ректальної слизової, а також інфікування активного партнера по механізму, вказаною вище.

3) Клітини Лангергаса - макрофаги слизової оболонки прямої кишки, що несуть на поверхні білок - рецептор CD 4 і внаслідок цього мають здатність взаємодіяти з ВІЛ, після інфікування і міграції з регтальной слизової заселяють строму лімфатичних вузлів різної локалізації, перетворюючись на інші клітинні елементи мікрофагального ряду.Контактуючи з Т4-лімфоцитами в лімфовузлах, трансформовані мікрофаги інфікують їх і сприяють самодісемінуванням збудника СНІД в організмі (рис. 1).

Інше принципове фактор передачі ВІЛ - інфікована кров та її компоненти. Зараження відбувається при переливанні крові, плазми, препаратів VIII або IX факторів згорт