Молекулярно-цитогенетична характеристика синдромів сегментних анеусомій

НАУКОВИЙ ЦЕНТР РАДІАЦІЙНОЇ МЕДИЦИНИ АМН УКРАЇНИ

ЄВСЕЄНКОВА ОЛЕНА ГЕННАДІЇВНА

УДК 575:577.21:576.316:616-076

МОЛЕКУЛЯРНО-ЦИТОГЕНЕТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА

СИНДРОМІВ СЕГМЕНТНИХ АНЕУСОМІЙ

03.00.15 - генетика

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата біологічних наук

Київ - 2008

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано в Національній медичній академії післядипломної освіти імені П.Л.Шупика (м.Київ), МОЗ України

Науковий керівник :

- доктор медичних наук, професор, член-кор. АМН України, Горовенко Наталія Григорівна , Національна медична академія післядипломної освіти імені П.Л.Шупика, завідувач кафедри медичної генетики

Офіційні опоненти :

- доктор біологічних наук, старший науковий співробітник, Лукаш Любов Леонідівна , Інститут молекулярної біології та генетики НАН України, завідувач відділом генетики людини;

- доктор медичних наук, провідний науковий співробітник, Налєскіна Леся Анатоліївна , Інститут експериментальної патології, онкології, і радіобіології ім. Р.Є.Кавецького НАН України провідний науковий співробітник відділу механізмів протипухлинної терапії

Захист відбудеться „20” березня 2008 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.562.02 в Науковому центрі радіаційної медицини АМН України (04050, м.Київ, вул. Мельникова, 53)

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Наукового центру радіаційної медицини АМН України (04050, м.Київ, вул. Мельникова, 53)

Автореферат розісланий „19”лютого2008 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Г.В.Стефанович

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Впровадження в практику клінічної цитогенетики високочутливих та молекулярно-цитогенетичних методів дало можливість визначити генетичні чинники понад 20 клінічно окреслених нозологічних форм хромосомної патології (ХП) та виділити їх в окрему групу захворювань – синдромів сегментних анеусомій (ССА), які супроводжуються мікроструктурними змінами ділянок певних хромосом (Кулешов, 2001; Иванов, 2004). До групи ССА зараховують синдром Вольфа-Хіршхорна (СВХ), синдром „котячого крику”, синдром Вільямса-Бойрена (СВБ), синдром Прадера-Віллі (СПВ), синдром мікроделеції 22q11.2, синдром „котячого ока” та інші. Більшість ССА зустрічаються рідко (1:50 000 – 1:100 000) (Бочков, 2001; Залетаев, 2001).

ССА є тяжкою патологією, яка обумовлює наявність множинних вроджених вад розвитку (МВВР), відставання хворих у розумовому, фізичному розвитку, зниження рівня життя та інвалідизацію у подальшому (Антоненко, 2001). Окрім того, однією з основних ознак ССА є наявність у пацієнтів вроджених вад серця (ВВС) різного ступеню важкості. Причому більшість пацієнтів з ССА та ВВС потребують кардіо-хірургічної корекції вже одразу після народження. В той же час ураження різних органів та систем, порушення імунної системи, що спричинені змінами в хромосомному наборі дитини при ССА, ускладнюють проведення кардіо-хірургічних втручань та перебіг післяопераційного періоду. Саме тому рання верифікація діагнозу ССА дозволяє передбачати та запобігати можливим ускладненням при оперативному лікуванні, що знижує показники смертності у пацієнтів з ССА, а також проводити адекватну медичну, психологічну допомогу та соціальну реабілітацію дітей з ССА (Сенаторова, 2006; Wernovsky, 2001).

Клінічна картина більшості ССА є досить чіткою, але, в той же час, варіабельною (Wernovsky, 2001). Так, при деяких синдромах з даної групи, окремі характерні клінічні ознаки можуть виявлятися як одразу після народження, так і через декілька років потому, на противагу певні характерні ознаки з часом зникають або стають менш виразними. Це не дає можливості встановити діагноз лише за клінічними ознаками та призводить як до гіподіагностики, так і до гіпердіагностики синдрому з групи ССА. При ССА має місце і цитогенетична варіабельність, яка пов’язана з різною довжиною делеції або дуплікації певних ділянок хромосом, а також з різним батьківським походженням мікроперебудов, які і призводять до розвитку певних клінічних ознак синдрому (Бочков, 2001; Пішак, 2004; Morrisetal., 2003). Тому швидкість та якість підтвердження діагнозу залежить від чутливості та специфічності застосованих методів. Так, деякі пацієнти з ССА мають значну за розміром делецію/дуплікацію, яку видно у світловий мікроскоп, хоча, у більшості випадків каріотип пацієнтів з підозрою на ССА відповідає нормі. У зв’язку з цим для остаточного підтвердження діагнозу ССА необхідним є використання молекулярно-цитогенетичних технологій, а саме методу флуоресцентної insitu гібридизації (FISH), який є одним із найбільш високоспецифічих методів діагностики ХП в сучасній цитогенетиці (Юров, 2000). В Україні молекулярно-цитогенетичне підтвердження/спростування діагнозу ССА досі не проводили, а верифікація діагнозу ССА базувалася лише на клінічному досвіді лікарів.

Маловивченим залишається питання про етапність та доцільність застосування стандартного та високочутливого цитогенетичних та молекулярно-цитогенетичного методів для верифікації ССА, кожен з яких є високовартісним та потребує спеціальної підготовки висококваліфікованого персоналу. У зв’язку з цим актуальним є визначення рівня інформативності цитогенетични

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать