Клініко-соціальна характеристика осіб, визнаних обмежено осудними, і особливості скоених ними протиправних діянь

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ

УКРАЇНСЬКИЙ НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ ІНСТИТУТ

СОЦІАЛЬНОЇ І СУДОВОЇ ПСИХІАТРІЇ ТА НАРКОЛОГІЇ

СЕМЕНКОВА ІРИНА ІГОРІВНА

УДК 616.89: 340.63

КЛІНІКО-СОЦІАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ОСІБ, ВИЗНАНИХ ОБМЕЖЕНО ОСУДНИМИ, І ОСОБЛИВОСТІ СКОЕНИХ НИМИ ПРОТИПРАВНИХ ДІЯНЬ

14.01.16 – психіатрія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук

Київ – 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Українському науково-дослідному інституті соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України.

Науковий керівник доктор медичних наук, старший науковий співробітник Первомайський Віталій Борисович,

Український науково-дослідний інститут соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України, відділ судово-психіатричної експертизи, завідувач відділу.

Офіційні опоненти:

доктор медичних наук, професор Сиропятов Олег Геннадійович, Українська військово-медична академія МО України, кафедра військової терапії, професор кафедри з курсів психіатрії та психотерапії доктор медичних наук, професор Мішиєв В’ячеслав Данилович, Київська медична академія післядипломної освіти ім.П.Л. Шупика МОЗ України, кафедра дитячої, соціальної та судової психіатрії, професор кафедри.

Захист відбудеться “_21_” лютого 2008 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.620.01 в Українському науково-дослідному інституті соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України за адресою: 04080, м. Київ, вул. Фрунзе, 103.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Українського науково-дослідного інституту соціальної та судової психіатрії та наркології МОЗ України за адресою: 04080, м. Київ, вул. Фрунзе, 103.

Автореферат розісланий “_18_” __січня__ 2008 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

доктор медичних наук Н.О. Дзеружинська

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Введення в 2001 р. до нового кримінального законодавства України норми про обмежену осудність (ст.20 Кримінального Кодексу України) стало одним з основних досягнень вітчизняної законотворчості, яке спонукає судову психіатрію до грунтовної розробки цієї проблеми в тому числі і з метою удосконалення нормативно-правової регламентації судово-експертної діяльності (С.I. Табачніков, 2003). Маючи більш ніж вікову історію, еволюція поняття обмеженої осудності протягом різних етапів його становлення, розпочинаючи з дореформеного періоду ХІХ століття (1800 – 1860 рр), характеризується альтернативною зміною провідних наукових уявлень і положень теорії обмеженої осудності. Протиріччя в тлумаченні даного поняття багато в чому були пов’язані з авторитетною думкою видатних психіатрів і юристів минулого (В.Х. Кандинский, 1890; В.П. Сербский, 1895; М.С. Таганцев, 1883; С.В. Познышев, 1912; та ін), які заперечували концепцію обмеженої осудності, що протягом тривалого часу визначало негативне ставлення більшості вчених і спеціалістів-практиків до цього правового інституту. Відповідно до цього пануюча в судовій психіатрії дихотомічна парадигма визначення осудності – неосудності не сприймала необхідність і заперечувала можливість пошуку кількісних характеристик якісно визначених явищ (В.Б. Первомайський, 1993).

Введення інституту обмеженої осудності, фактично співпавши з освоєнням наукою ідей доказової медицини, актуалізувало принципово нову для судової психіатрії проблему – пошук об’єктивних критеріїв оцінки здатності осудної особи усвідомлювати власні дії й (або) керувати ними й ступеня їх порушення в період скоєння протиправних дій. Мова йде про психічні розлади межового рівня, що обмежують розуміння, усвідомлення й вільну регуляцію особою власної кримінальної поведінки (С.В. Полубинская, 1987; С.В. Бородин, 1990; А.З. Агаларзаде, 1990, 1998; В.Б. Первомайський, 1993, 1994; С.Н. Шишков, 1994; Ф.В. Кондратьев, 1996; И.А. Кудрявцев, 1996; В.А. Гурьева, 1996; Б.В. Шостакович, 1996, 2000; В.І. Мельник, 1997, 1998; А.В. Хрящев, 2002, 2003).

Увага законодавця до цієї патології була зумовлена високим рівнем злочинності осіб із психічними аномаліями, визнаних осудними (С.В. Полубинская, 1987; Р.И. Михеев, 1989; Ю.М. Антонян, В.В. Гульдан, 1991; А.З. Агаларзаде, 1994; Б.В. Шостакович, В.В. Горинов, 1996; Н.Г. Іванов, 1998; В.Г. Павлов, 2000; та ін), що підкреслює необхідність і важливість диференційованого ставлення правосуддя до психічних розладів у осіб, які підлягають кримінальній відповідальності.

Із часу вступу в дію нового Кримінального Кодексу України (2001), зокрема ст. 20, яка регламентує кримінальну відповідальність осіб із психічними розладами, що не виключають осудності, істотно розширився спектр завдань, які стоять перед судово-психіатричною експертизою. Вирішення питань, пов’язаних із визначенням обмеженої здатності суб’єкта злочину усвідомлювати значення своїх протиправних дій або керувати ними, сприяло розвитку нового етапу теорії й практики комплексних психолого-, сексолого - й нарколого-психіатричних експертиз. На думку провідних судових психіатрів і психологів (И.А. Кудрявцев, 1988, 1995, 1996; О.Д. Ситковская, 1992; Ф.С. Сафуанов, 1994; Б.В. Шостакович, В.В. Горинов, 1995, 1996; В.В. Вандыш-Бубко, 1997; В.І. Мельник, 1998, 1999; В.Р. Ілейко, 1999; та ін) експертна оцінка психічного стану підекспертного, по відношенню до якого, можливо, буде винесено висновок про обмежен

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать