Фармокотерапія сумісність лікарських середників

Лекція. Фармокотерапія, сумісність лікарських середників.

Фармакотерапія (від грецької farmakon – ліки, logos – вчення) наука, що вивчає дію лікарських речовин на живий організм для застосування їх з метою попередження та лікування хвороб людини і тварин.

За допомогою лікарських засобів можна цілеспрямовано змінювати фізіологічні та біохімічні процеси, посилювати чи послаблювати функції конкретних органів і систем, активізувати захисні механізми та опірність організму до шкідливої дії патогенних чинників і завдяки цьому попереджувати виникнення хвороби або ліквідувати патологічні процеси.

Застосування фармакологічних препаратів з точно відомим механізмом дії діє змогу пізнавати таємниці життєдіяльності живого організму, причини та шляхи розвитку патологічних процесів, основні ланки патогенезу захворювань та механізму саногенезу (одужання).

Фармакологія тісно пов’язана з багатьма біологічними та медичними науками (біологією, біохімією, панетикою, фізіологією, патофізіологією, мікробіологією, гігієною) та різними галузями клінічної медицини (терапією, хірургією, педіатрією, невропатологією, психіатрією та ін).

Знання фармокалогії грунтуються на даних експериментальної фармакології, експериментальної терапії, токсикології та клінічної фармакології.

Звичайні (прості) лікарські препарати виготовляють з сировини чи лікарської речовини нескладним перетворенням: розтиранням, різанням, товчінням, змішуванням з індиферентними речовинами, розчиненням у розчинниках.

Якщо з лікарської сировини виготовляють препарати за допомогою складної обробки (настоювання, відварювання, екстракція та ін.) то їх називають складними лікарськими препаратами. До галенових препаратів належать екстракти, настойки, відвари, настої, ароматичні води. Сучасний рівень технології, переробки лікарських речовин на підприємствах хіміко-фармацевтичної промисловості дає змогу виготовляти голенові препарати, що максимально вивільнені від баластних речовин, а тому придатні для парентерального введення (наприклад, омнопон, адонізид).

В залежності від консистенції лікарські форми поділяють на тверді (таблетки, драже, порошки, капсули, присипки), рідкі (відвари, настойки, розчини, для зовнішнього, внутрішнього і парентерального введення, мікстури, слизи, сиропи, екстракти, емульсії, медичні води), м’які (мазі, пасти, пластирі, кульки, свічки, палички).

Лікарські речовини можна вводити в організм двома шляхами: ентерально і парентерально.

Ентеральний шлях введення тобто через травний канал, є найбільш простим.

При ентеральному введенні фармакологічній дії передують процеси абсордції. Через епітеліальні клітини слизової оболонки травного каналу з надходженням їх у кров і наступним розподілом в організму.

Введення сублінгвально (під язик) із слизової оболонки порожнини рота добре всмоктуються такі лікарські речовини, як перегнін, метилтестостерон, валідол, нітрогліцерин. Лікарські речовини, які всмоктуються слизовою оболонкою порожнин рота, потрапляють в кровообіг, обминаючи шлунок, печінку, кишки. При введенні лікарських речовин під язик крім резорбційної (всмоктування) дії виникають рефлекторні реакції. Так, гіркота подразнюють смакові рецептори завдяки чому рефлекторно збільшується секреція залоз травного апарату.

При введенні перорально (через рот) вони потрапляють у шлунок, де можуть подразнювати рецептори слизової оболонки і спричинювати рефлекторні реакції. У шлунку частково всмоктуються тільки деякі препарати: спиртові розчини, вуглекислота, більшість лікарських речовин, які вводяться через рот (peros) всмоктуються у тонких кишках (алкалоїд, глікозиди, солі органічних кислот, вітаміни, гормони).

Лікарські речовини прийняті через рот, виявляють свою дію через 35-40 хв., а інколи через 2-3 год.

В окремих випадках лікарські препарати у шлунок і дванадцятипалу кишку вводять за допомогою зонда. При спазмах і непрохідності стравоходу, при захворюваннях шлунка й кишок, а також хворим у непритомному стані, лікарські засоби вводять ректально, тобто через пряму кишку (perrectum). З прямої кишки вони потрапляють у нижню порожнисту вену і в загальний кровообіг минаючи печінку. У зв’язку з цим препарати, введені ректально, майже не зазнають хімічних перетворень. У печінці їхні дія виявляється швидко, вже через 7-10 хв.

Ентеральний шлях введення не забезпечує швидкого і повного всмоктування лікарських речовин. Для швидкої дії лікарських речовин і створення постійної концентрації їх в організм вводять парентерально, тобто минаючи травний канал. Парентерально треба вводити тільки стерильні розчини.

Із парентеральних шляхів введення найбільш поширеним є введення лікарських засобів під шкіру, внутрішньом'язево і внутрішньовенно.

Лікарські речовини у водних розчинах вводять внутрішньовенно в тих випадках, коли потрібно якнайшвидше досягти лікувального ефекту. Цей спосіб використовується для подання негайної допомоги, а також вливання гіпертонічних розчинів глюкози, натрію хлориду, кровозамінників, які при підшкірному та внутрішньом'язевому введенні спричиняють подразнення, запалення, а то й некроз тканин.

Ускладнені лікарські форми включають дві або більше лікарських речовин, фармакологічний ефект яких зумовлюється їхньою комбінованою дією. Якщо лікарські речовини комбінованого препарату доповнюють або діють в даному напрямі, посилюючи один одного, тоді їх називають синергістами (syh- разом, egro – працюю)