Логіка і методологія

Розділ перший

РОБИТЬСЯ СПРОБА З’ЯСУВАТИ ПИТАННЯ, ЧИ ЛОГІКА Є МИСТЕЦТВОМ, ШЛЯХОМ ВИЗНАЧЕННЯ Й ПОДІЛУ МИСТЕЦТВА ВЗАГАЛІ

Всі розуміють під назвою «мистецтво» всі види знань і вважають мистецтвами фізику, метафізику, а також інші споглядальні науки. Проте ті, хто хоче висловлюватись точно, одні з них називають мистецтвами, інші — науками.

Мистецтво визначають так: «Мистецтво є зібрання багатьох універсальних понять про одну річ, спрямованих до однієї якоїсь мети, корисної для життя». Сказано: «зібрання багатьох понять», тобто інтелектуальних надбань, щоб мистецтвами не могли називатись розрізнені знання, і щоб відрізняти від мистецтва прояви інших здатностей, якими є воля й відчуття.

Додано: «про одну річ», тобто про одну матерію, бо якщо з багатьох знань складається одне мистецтво, то воно повинно мати певну єдність, інакше воно вже не буде діалек28тичною єдністю, чи риторичним мистецтвом, але якими завгодно навмання зібраними до купи знаннями.

Але ця єдність не випливає із суб’єкта зв’язку, тобто інтелекту, в якому перебувають такі знання. Навпаки, усі випадково зібрані знання утворюють мистецтво, але з об’єктивної речі або матерії. Єдність же матерії не повинна бути одиничною, але такою, якої вимагає єдність [мистецтва], як можна бачити вище у другій книжці, тобто вона повинна бути формальною або абстрактною.

Бо кожне мистецтво і наука (за винятком самої теології) всю природу розглядають саме так, як тут ми сказали. Звідси й поняття мистецтва називаються універсаліями і через це мистецтво й наука відрізняються від таких знання й досвіду, які звичайно мають справу з одиничними судженнями, хоч окремі автори висувають інші ознаки для розрізнення. Проте для єдності мистецтва цього не досить, бо, крім того, треба, щоб навколо одного поняття групувались всі інші, /12/ підпорядковуючись, таким чином, одній певній меті, і це також додано до визначення. У противному разі риторика нічим не відрізнялась би від діалектики, крім застосування, оскільки матерією обох є мова. Відрізняються ж вони тим, що одна й друга мають різну мету й призначення.

Під метою ж тут повинна розумітись найближча й споріднена такому мистецтву здатність, яка випливає безпосередньо із суми таких понять, як переконання словом у риториці, уміння правильно і безпомилково вести диспут у діалектиці, говорити й розважати у поезії тощо. Не обминається і загальне, таке як щастя людського життя або прославлення бога, бо на цю мету спрямовують свої настанови усі мистецтва, проте це не усуває їх різноманітності. Стосовно мети, яка полягає в користі для людського життя, то це додається тому, щоб з кола мистецтва виключити ті уміння, які вигадані на загибель людям, наприклад, чарівництво, або такі, що не дають жодної користі і служать вправами для людей, яким зовсім нічого робити, як, наприклад, пристрасть Доміціана вбивати мух, яку швидше слід назвати байдикуванням, ніж заняттям.

Небезпідставно слід додати, що всі подібні поняття ніколи не бувають помилковими, але, як це легко зрозуміти зі слів визначення, спрямовані саме до мети.

Проте є така, кому не подобається це визначення головним чином з тих міркувань, що, по-перше, мистецтво притаманне й божому розумові і при цьому є зібранням понять. Це закиди противників.

* Закиди.

Але вони не мають правильного 29 уявлення про мистецтво, бо, грунтують його на хибних засадах. Однак, оскільки мистецтво дійсно займається іноді несправжніми поняттями, то ми бачимо, що є багато мистецтв, які мають справу з такими речами, які можуть бути й не бути, і це визначає сам Арістотель (кн. VI, розд. 43).

Очевидно, не варто й говорити, що мета мистецтв — бути корисними для життя, бо шкідливі мистецтва не є справжніми мистецтвами, подібно до того, як той самий Арістотель (кн. VI, розд. 3) /12зв./ розподіляє інтелектуальні навики на розуміння, знання, мудрість, розважність і мистецтво. Шкідливі ж мистецтва є інтелектуальними навиками: але не мають відношення до розважності, розуміння і мудрості, отже, [не] повинні відноситись до мистецтва і знання.

Крім того, якщо у митця ціниться не бажання, а винахідливість, то, звичайно, більше засуджується той митець, який грішить лроти своєї волі, ніж той, що грішить навмисне. Бо ж перший звинувачується у недосвідченості й має провину перед мистецтвом, а другий — у злочині, який суперечить богові й здоровому глуздові, проте не шкодить мистецтву. Звичайно, ця властивість не повинна відноситись до мети мистецтв, так само як, здається, немає ніякої різниці, корисна, чи шкідлива мета будь-якого знання. Додай до цього, що погані люди можуть зловживати будь-якими найкращими мистецтвами на шкоду собі, і звичайно, так і роблять, але від цього мистецтва не вважаються негідними. Це закиди.

* Спростування закидів.

Вони спростовуються таким чином: по-перше, немає потреби доводити, що навіть найпростіше мистецтво є мудрість у божому розумі, але бог не має відношення до визначення, яке стосується лише людських мистецтв, а саме тих, які були відомі античним філософам, і які вони намагалися визначити. Є й такі, які хочуть під мистецтвом розуміти не формальне зібрання понять, а об’єктивне, тобто: не накопичення багатьох збережених інтелектуальних надбань, але багатьох предметів, які зводяться до одного або багатьох надбань. Кажу «багатьох предметів» не щодо виду, а щодо кількості.

Антецедент другого закиду спростовується так, що хоч мистецтво має справу з речами, які