Володимир Винниченко - поетика малої прози та новелістика

Реферат

Винниченко Володимир, поетика малої прози та новелістика

ЗМІСТ

Вступ.................................................................................................................

§ 1 Поетика малої прози В.Винниченка........................................................

§ 2 Новелістика В.Винниченка......................................................................

Висновки..........................................................................................................

Література........................................................................................................

§ 1. Поетика малої прози Винниченка

Винниченко розпочав свою літературу творчість на тлі згасання поетики реалістично-побутової школи, її народницько-етнографічної тематики (І.Нечуй-Левицький, П.Мирний). Починаючи з кінця ХІХ ст., згадана школа все більш і більш поступалася місцем модерній прозі та драмі (Л.Українка, О.Кобилянська, В.Стефаник).

Прихід В.Винниченка довершує в українській літературі перемогу неоромантизму. Хтось називав це неореалізмом, хтось неоромантизмом, хтось імпресіонізмом, хтось експресіонізмом... Можна сказати, це був синтез "ізмів" з тою чи іншою пропорцією компонентів, художньо вмотивованих для певного твору. В основі такого письма справді лежав принцип Винниченкового герояї6 "Людина - це рух переживання, це думка, радість, печаль, мрія, страждання, надія. Техніка? Форма? Давайте її сюди, давайте найкращу, найдосконалішу форму: імпресіонізм, примітивізм, натуралізм, чорт-біс, все, що може найкраще обкреслити людину, давайте все сюди!"[*] .

Так, саме він у своїх творах звертається до неоромантизму: пейзажі Винниченкові справді розмаїті, вони змальовані людиною, яка розглядає їх з висоти свого зросту, стоячи на землі. Жіночі образи у творчості В.Винниченка утворили цілу галерею найрізноманітніших типів - від цнотливої дівчини до байдужої повії, від замордованої працею робітниці до знудьгованої фаталістки.

В.Винниченко у своїх оповіданнях зображував не тільки центрально-провідне, героїчне, але й буденне, дріб'язкове, смішне, а інколи - шкідливе.

Герої Винниченка багато рефлексують, багато розмірковують про власні вчинки, слова та про відчуття.

Також письменник у своїх оповіданнях порушує проблеми релігії, віри в Бога, відкриття й трактування проблеми як філософської категорії, як пізнання сенсу людського життя. Однією з головних рис поетики Винниченка є його спосіб застосування тропів, тому що вони найчастіше служать для характеристики й індивідуалізації персонажів, змалюванню картин, визначення явищ, речей та інтер'єру.

Твори Винниченка багаті на порівняння. У нього будь-який матеріал є необмеженим джерелом несподіваних, завжди свіжих порівнянь. Змінюючи якусь рису, письменник, буває, часто повторює порівняння в одному оповіданні або переносить його до інших.

У поетиці Винниченка виділяємо три найголовніші засоби:

1) засіб контрасту;

2) засіб учуднення;

3) засіб несподіваного закінченого твору.

Прикладом є уже перший твір "Краса і сила", саме це оповідання є контрастом краси і сили. Але найповніше засіб контрасту викривається у нарисі "Контрасти". Нарис закінчується назвою свого тричі повтореного початку "Контрасти, контрасти, контрасти"[†] . Таке трикратне акцентування стало символічним; перший із своїх улюблених засобів та одну з форм - антитезу Винниченко проніс усю свою творчість. Отже, контраст - золоте кільце серед його образних засобів.

Лейтмотивом мистецького сприймання Винниченка є постійне звернення до природи - початкового ключа життя. Звідси таке широке застосування засобу учуднення. Несподівані зіставлення й закінчення в його оповіданнях інтригують, захоплюють і залучають читача до співпраці з автором. Читач постійно перебуває на порозі фінальної розв'язки головного конфлікту, але не може його переступити аж до самого кінця. Це одна із мистецьких причин того, що оповідання Винниченка ніколи не надокучають і часто вдруге читаються на рівні першого сприймання.

Публіцистика і тенденційність - органічні ознаки творчості Винниченка. Надмірний психологізм шкодив його творчості, але ця риса простежується майже в усіх оповіданнях.

Творячи свою літературну мову на ґрунті народної розмовної, автор широко доповнював її словами науки та власними неологізмами.

Наприклад, Винниченко створив групу абстрактних іменників-неологізмів: залізність, червоність, чорність тощо. Дуже ймовірно, що цей спосіб творення автор запозичив із французької літератури.

Винниченко у своїх оповіданнях канонізував багато тих слів, які раніш не були в літературі: звійки, сьорбати, уфкати тощо.

Звідси у Винниченка майстерність зображення й новаторство освіження літературної мови щирістю народного говору.

Наш автор перший в українській літературі найвиразніше застосував новоромантичний принцип: серед юрби побачив людину, звільнив її мистецькими засобами з моральної казарми і підніс її до гідності складної індивідуальності.

Винниченко, вивчаючи письменників та мислителів, завжди залишався собою. Цю ознаку він передав і своїм кращим героям, що ніби живими залишилися на крутих зворотах півстоліття української літератури.

§ 2. Новелістика В.Винниченка

Новелістика В.Винниченка складає понад сотню творів, різних за

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать