Жінки в житті та інтимній ліриці Івана Франка Се любов моя плаче так гірко...

Реферат з української літератури

Жінки в житті та інтимній ліриці Івана Франка “Се любов моя плаче так гірко...”

Любов великих людей - завжди леген­да. Згадаймо дантівську Беатріче, петрарківську Лауру, шопенівську Жорж Санд, пушкінську Наталію Гончарову. З цього ряду — тичининська Лідія Папарук, друге Я Юрія Яновського Тамара Жевченко, вірна дружина Олеся Гончара Валентина Данилівна. Стали легендами Лесина найбільша любов Сергій Мержинський і головна героїня Франкового "Зів'яло­го листя" Ольга Рошкевич.

Про особисте життя видатних людей треба говорити дуже делікатно й обережно. Бо це та сфера життя людини, яка часто не піддається логіці.

Чи винен Франко, що втратив Ольгу Рошкевич? Чи хотів злого, коли вирішив поєднати своє життя з Ольгою Хоружинською вже не з любові, а з глибокої поваги до неї? Отже, сьогодні йтиметься про жінок у долі Франка.

“Тричі мені являлася любов, - зізна­ється поет тричі в руці від раю ключ держала", і тричі поет утрачав надію на щастя. Нерозділені кохан­ня залишали по собі "невтишиму тоску", засипали зів'ялим листям сподівання: "Замерзли в серці мрії" молодечі ілюзії криниця пересохла".

У листі до Агаталгела Кримського від 8 серпня 1898 року Франко писав...

Майже всі писання пливуть з особистих імпульсів... усі вони напоєні, так сказати, кров'ю мого серця, моїми особистими враженнями і інтересами, усі вони... є частками моєї біографії... Значний вплив намоє життя, а, значить, також на мою літературу мали зносити мої з жіноцтвом. Ще в гімназії я влюбився був у дочку одного руського попа, Ольгу Рошкевич”...

Це була найбільша і взаємна любов у Івановому та Ольжиному житті.

Ольга Рошкевич була освіченою. Вона перекида­ла Золя і Гонкурів, роман Ланської "Обрусителі", оповідан­ня шведської письменниці Марії-Софії Шварц "Сімнадцяті і двадцять перші уродини". Збира­ла весільні пісні (збірка "Наша любов тривала 10 літ"), працюва­ла у виданнях Франка, стежила за розвиткомжіночого руху, були причетною до відкриття Станіславі (тепер Івано-Франківську) жіно1 гімназії. Франко присвятив їй свою першу збірку "І ляди і розкази".

Скінчивши 7-й клас гімназії, я перш раз пустився під час вакації в дальню мандрівку. ПІ ший раз не поїхав додому пасти худобу та допомагати при зборі сіна і збіжжя. Я поїхав залізницею до Стрия... зайшов до Лолина. Ця маленька мандрівка дала мені пізнати трохи більше світу і людей, ніж я знав досі..."

То був 1874 рік. Від цього часу Франко залишить своє серце в Лолині... Сюди, в Лолин, незабаром полинуть його листи Ользі.

“Певне, покажусь Вам, може, нудним, нетовариським, потайним, але судіть самі: я не отримав майже жодного виховання, не зазнав жодної повної любові та дбайливого відношення батьків, - чужий і самітній між чужими людьми, так і виріс. Я не мав жодного товариства, окрім книг. Світ був мені незнайомий, велика школа товариства зачинена. Коли я познайомився з Вашим братом, відкрився широкий світ перед моїми очима, стало ясніше переді мною... Ось я побачив Вас..”

Він ділиться з нею кожною новиною,кожним своїм успіхом і розчаруванням, кожним літе­ратурним задумом.

Вони мріяли одружитися. Для себе готували пода­рунок: збірку весільних пісень з Лолина, які збирала Ольга. Збірці судилося вийти тоді, коли Іван та Ольга вже були не разом.

Перешкодою до щастя став арешт Фран­ка та його захоплення соціалізмом. Священик Рошкевич, батько нареченої, Іванові цього простити не міг, хоч дуже поважав його, пророчив хлопцеві велике майбутнє.

Ні, Франко здався не відразу. Що з того, що вигнав батько Ольги, що проти їхнього зв'язку весь світ? Ольга ж його кохає!

Франко знаходить найрізноманітніші способи, щоб листуватися з Ольгою. То він передає че­рез Ярослава книжку, в якій наколоті букви. Ольга хо­вається від батьків і ночами виписує букви і складає слова від коханого. А то друзі привозять чистий аркуш паперу, який потрібно було потерти цибулиною, щоб проявився текст.

У хату щодня сварки. Мама нарікає на свою долю, що нагородила її такою впертою донькою. Батько сердиться. Він розуміє, що тепер не так легко буде віддати Ольгу заміж.

Ольга, начитавшись роману Чернишевського "Що робити?", надумала фіктивно одружи­тися, щоб вийти з-під опіки батька. Але церковний шлюб з Володимиром Озаркевичем, теж священиком, ніжним, делікатним братом майбутньої української письменниці Наталі Кобринської, був довічним.

Перед одруженням Ольга пише до Франка: "Не кажи, що я за тебе забула! Ти мені ніколи з думки не зійдеш, - що буду робити, про що буду ду­мати, все то буде тісно пов'язане з твоєю роботою, з твоїми думками. Мене не буде ніхто примушувати; бу­ду працювати, оскільки лиш зможу, і буду з того рада".

Франко знав, що так станеться. Знав... але не витримав. Лист Ольги про те, що вона виходить заміж, звалив його з ніг. У нього - крововилив.

У відпо­відь на Ольжин лист Франко написав слова, котрі вже стали класич­ними, хрестоматійними, їх наводить кожний біог­раф, коментуючи Фран­кову першу любов.

“Наші шанси не рівні. Ти щас­лива вже тим, що мо­жеш вибрати межи мужчинами чесними і розумними... Але мені нема вибору аніякого: втративши Тебе, я втра­тив надію на любов чес­ної і розумної жінки, апритім такої, котра б могла зв'язати свою долю з моєю...”

Ольга

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать