Растровий відбиток

Растровий відбиток

План

1 Автотипне зображення

2 Лініатура і помітність растра

3 Оптична щільність, оптичне розтискування

4 Ефективний інтервал щільностей

1. Автотипне зображення

На відміну від напівтонового зображення, наприклад, фотографії, картини, виконаної аквареллю або олією тощо, растровим називають зображення тонового оригіналу, складене з дискретних елементів.

Дискретизація сигналу може бути одновимірною або двовимірною. Прикладом одновимірної дискретизації є поліграфічна репродукція тонового оригіналу, виконана лінійним растром (рис. 1а).

Двовимірна просторова дискретизація властива точковому поліграфічному растру (рис. 1б).

а) б)

Рисунок 1 – Лінійна поліграфічна (а) растрова структура; точковий автотипний растр (б)

Поліграфічне растрове зображення в своїй мікроструктурі має лише дві градації, обумовлені оптичними щільностями незадрукованого паперу (пробілу) і суцільного фарбового шару (заливки).

Відтворення гами півтонів оригіналу бінарними засобами поліграфічного друку забезпечує так звана автотипія – спосіб передачі півтонів зміною відносних площ задрукованих і пробільних елементів.

Друкарські елементи можуть являти собою на відбитку лінії змінної товщини (рис. 1а) або точки різного розміру.

Центри точок можуть утворювати ортогональні (рис. 1б), гексагональні, ромбічні або інші регулярні клітинки.

В цьому випадку частота розташування друкарських елементів і, відповідно, відстань між їхніми центрами постійні по всьому полю зображення. Відповідно до зміни тону окремих частин оригіналу змінюється лише площа друкарських елементів (рис. 1в і рис.2а).

Тому, використовуючи аналогію з техніки передачі електричних сигналів, подібні структури відбитків автотипного друку називають іноді амплітудно–модульованими або AM структурами.

Рисунок 2 – Передача півтонів зміною: а) розміру друкарських елементів постійного кроку –"амплітудне растрування"; б) площі елементів і частоти їхнього розміщення – змішана "АМ/ЧМ модуляція"; в) частоти розміщення однакових елементів –"частотна модуляція"

Відносну величину задрукованої і пробільної площі можна варіювати, не змінюючи розміри елементів, а лише керуючи відстанню між ними (рис. 2в). За аналогією такі відбитки відносять до частотно–модульованих – ЧМ.

2 Лініатура і помітність растра

Основною характеристикою автотипного зображення, друкарські елементи якого розміщені в ортогональних клітинках, є частота цих клітинок або так звана лініатура растра – L, вимірювана в лін/см. Це – специфічний, традиційний для поліграфії параметр, який має розмірність просторової частоти.

Значення лініатури встановлюють з урахуванням рівня шумів конкретного друкарського процесу.

Найбільш уживані лініатури від 25 до 80 лін/см. Вони мають таке наближене призначення:

12–24 лін/см – растрові зображення принтерів;

24–48 лін/см – ілюстрації в газетах;

48–60 лін/см – журнальні ілюстрації;

60–80 лін/см – рекламні та художні видання;

80 – 120 лін/см – спеціальні видання і стереодрук.

В автотипному методі використовується властивість зору не зважати на окремі растрові точки, сприймати їх разом і відчувати світлість тих або інших частин зображення відповідно до усередненого (в межах растрових клітинок) коефіцієнта відбивання.

Значення останнього визначається відносною площею S друкарського елемента, відбиванням паперу і фарбового шару. Така властивість зору створює у спостерігача ілюзію багатоградаційного (напівтонового) зображення, незважаючи на те, що у своїй мікроструктурі воно є двоградаційним.

Для ефективної візуальної демодуляції растрового зображення, тобто для того, щоб воно сприймалося як тонове, необхідно, щоб його лініатура була вище, ніж лінійна роздільна здатність ока, величина якої залежить від відстані розглядання.

Установлено, що для якісного відтворення відстань між центрами растрових елементів може бути менше відстані між оком і зображенням приблизно в 1500 разів.

Наприклад, під час розглядання растрового зображення з відстані 30 см, відстань між елементами має бути менше 0,2 мм, що відповідає його лініатурі 50 лін/см.

Гострота зору дозволяє розрізняти лінії з частотою до 140 лін/см і, отже, усі застосовувані в широкій практиці растрові структури помітні. У відношенні до них доречно говорити не про розрізнення, а про помітність. Зір, до того ж, має властивість фільтра низьких частот, частота зрізу якого змінюється адаптивно, тобто в залежності від характеру розглянутого зображення. Дивлячись на журнальну ілюстрацію з лініатурою 60 лін/см, ми не помічаємо растрових точок.

У той самий час штахетник забору на цій ілюстрації, який має просторову частоту 2,5 лін/см і відтворений такими самими точками, сприймається як корисна інформація.

3 Оптичне розтискування

Експериментальна перевірка формули Шеберстова-Мюррея-Девіса довела, що оптична щільність растрового відбитка в дійсності виявляється дещо більшою, ніж це випливає з розрахунків з її застосуванням.

Юл і Нільсен, які вивчали цю залежність, пояснили отримане відхилення тим, що світло, яке падає на білі частини растрового елемента, не тільки відбивається ними, але і проходить у папір, розсіюється там, а деяка частина розсіяної складової поглин

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать