Визначення термостійкості пластичних мас

ЗМІСТ

Вступ

1.Визначення температури розкладання полімерів

2.Визначення термостійкості полімерів в ізотермічних умовах

3.Визначення швидкості твердіння термореактивних полімерів і олігомерів

Література

Вступ

Тема реферату «Визначення термостійкості пластичних мас» з дисципліни “Контроль якості полімерних матеріалів”.

Дисципліна “Контроль якості полімерних матеріалів” дає знання про те, якими методами оцінюють якість матеріалів, з яких виготовляють полімерні вироби. Властивості полімерних матеріалів визначають і якість виробів і терміни їх експлуатації.

Контроль якості проводять на всіх підприємствах, не тільки на виробництвах полімерних виробів. Контрою піддають різні кількісні показники якості, від яких залежать експлуатаційні та технологічні характеристики самого виробу та процесу його виготовлення. Операціям контролю приділяється велика увага, тому його будова входить в основні підрозділи підприємства і вміщує як внутрішньо цеховий контроль, так і контрольні операціях відділу технічного контролю. Якість полімерних виробів є похідною від якості полімерного матеріалу. Не можна виготовити якісний виріб з полімерної сировини невисокої якості. Вихідний полімерний матеріал обов’язково контролюють на будь-якому виробництві відповідно технічним умовам, без яких полімерні матеріали взагалі не виробляються. Кожні технічні умови на полімерний матеріал вміщують перелік показників якості та методи їх визначення. Показники якості визначають також технологічні параметри процесів переробки, наприклад, менше значення індексу розплаву потребує більші значення тиску та більших температур переробки. До основних умов забезпечення високої якості продукції, яка є полімерними виробами широкого асортименту, можна віднести насамперед якість полімерних матеріалів, ретельне додержання оптимальних технологічних параметрів, автоматизацію та механізацію виробництва.

1. Визначення температури розкладання полімерів

полімер термостійкість розкладання

Полімери є органічними сполуками різної хімічної будови і за підвищених або високих температур можуть розкладатись з утворенням газоподібних речовин. Розкладання (деструкція або руйнування) полімеру веде до повної втрати якості виробу з нього. Температуру розкладання полімерного матеріалу визначають шляхом нагрівання зразка, під час якого одночасно вимірюють температуру і тиск з допомогою ртутного манометра. Температура, за якої тиск різко зростає за рахунок виділення газоподібних речовин у процесі деструкції, вважають за температуру розкладання полімеру.

Таку температуру з достатньою точністю можна виміряти з допомогою спеціального приладу (рис. 1).

В пробірку поміщають наважку 1 г полімеру та з’єднують пробірку через трьохходовий кран з ртутним манометром. Вільний кінець манометра з’єднується з атмосферою. Пробірка обігрівається в бані теплоносієм. На відстані 10 мм від пробірки поміщують термометр. Випробування починається з моменту вмикання обігріву і полягає в вимірюванні температури та тиску в системі через певні проміжки часу. За результатами випробування будують графічні залежності зміни температури та тиску.

В момент розкладання полімеру тиск різко зростає, що відзначається графічно. Це відбувається за певної температури, яку вважають за температур розкладання полімеру та визначають графічно як температуру, за якої різко зламується крива залежності тиску.

Точність цього методу дуже залежить від рівномірності піднімання температури. Перед випробуванням зразки треба ретельно висушити, бо леткі речовини значно впливають на точність визначення.

Рис. 1. Схема приладу для визначення температури розкладання полімерів

1 - пробірка; 2 – трьохходовий кран; 3 – ртутний манометр; 4 – баня; 5 – термометр

2. Визначення термостійкості полімерів в ізотермічних умовах

Стійкість полімерного матеріалу до дії високих температур оцінюють також в ізотермічних умовах, витримуючи зразок полімеру за певної температури до припинення зміни його ваги. За результат береться відносна втрата маси в відсотках. Цим методом можна визначити:

1) термостійкість полімеру за будь-якої заданої температури,

2) температуру, за якої втрата маси не перевищить задану величину,

3) оцінити термічну та термоокислювальну деструкцію та

4) визначити ефективність термостабілізаторів шляхом порівняння показників зразків з стабілізаторами і без них.

Визначення термостійкості полімерів здійснюють на приладі (рис. 2), який складається з кварцової чашечки 1 , з’єднаної через кварцовий гачок 2 та кварцову нитку 3 з нижнім кінцем кварцової пружини 6 . Верхню частину кварцової пружини підвішують на гачок верхнього ковпачка 7 скляної посудини, яка складається з середньої 5 та нижньої 4 частин. Скляну посудину через кран 8 з’єднують з диференційним манометром 10 , електронною лампою 9 та балоном 11 з киснем або аргоном.

В кварцову чашечку поміщають 50-100 г полімерного матеріалу і збирають прилад. Якщо потрібно оцінити термостійкість в інертному середовищі, застосовують аргон, якщо ж треба оцінити термоокислювальний розклад полімеру, застосовують кисень. Нижню вузьку частину посудини 4 поміщають в термостат 12 , який дозволяє створити температур від 150

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать