Виникнення фотографії

РЕФЕРАТ

на тему:

„ Виникнення фотографії ”

Зміст.

І. Вступ.

ІІ. Історія виникнення фотографії:

2.1. Способи розробки та виникнення фото в ХVІ – поч. ХІХ століття.

2.2. Вдосконалення вчень про фотографію.

Висновок.

Використана література.

І. Вступ.

Серед багатьох дивовижних винаходів, зроблених в XIX столітті, далеко не останнє місце займає фотографія - мистецтво, що дозволило робити миттэве зображення будь-якого предмета або ландшафту. Фотографія зародилась на грані двох наук: оптики й хімії, адже для одержання відбитків потрібно було вирішити два складні завдання. По-перше, необхідно було мати особливу світлочутливу пластинку, здатну сприймати й утримувати на собі зображення. По-друге, потрібно було знайти спеціальний прилад, який би чітко проектував зображення б'єктів, що знімають, на цю пластинку. І те й інше вдалося створити лише після багатьох спроб і помилок. Чудо фотографії не відразу далося людям у руки, і в різний час багато винахідників з різних країн із захопленням займалися цією проблемою.

ІІ. Історія виникнення фотографії:

2.1. Способи розробки та виникнення фото в Х V І – поч. ХІХ століття.

Підходи до неї можна знайти ще в роботах середньовічних алхіміків. Один з них, Фабриціус, змішав одного разу в своїй лабораторії поварену сіль з розчином азотнокислого срібла й одержав молочно-білий осад, що чорнів від сонячного світла. Фабриціус досліджував це явище й у своїй книзі про метали, виданій у 1556 році, повідомив, що за допомогою лінзи одержав зображення на поверхні осаду, відомого тепер під назвою хлористого срібла, і що зображення це ставало чорним або сірим залежно від тривалості освітлення його сонячними променями. Це був перший дослід в історії фотографії. В 1727 році лікар з Галлі Йоган Шульц робив у сонячний день досліди з розчином азотнокислого срібла й крейдою, суміш яких він висвітлював у скляній посудині. Коли посудину виставляли на сонячне світло, поверхня суміші відразу чорніла. При струшуванні розчин знову ставав білим. За допомогою шматочків паперу Шульц одержував на поверхні рідини силуети, за допомогою збовтування знищував їх й одержував нові візерунки. Ці оригінальні досліди здавалися йому тільки забавою, і пройшло ще сто років, перш ніж помічену ним властивість хлористого срібла додумалися використати при виготовленні фотографічних пластин.

Наступна сторінка в історії фотографії пов'язана з ім'ям Томаса Веджвуда. Він клав на папір, зволожений розчином азотнокислого срібла, листи рослин. При цьому покрита листами частина паперу залишалася світлою, освітлена ж частина чорніла. Результатом цього досліду був білий силует на чорномутлі. Однак ці зображення можна було розглядати тільки при світлі свічі, тому що при влученні сонячних променів вони псувалися. Веджвуд спробував просочити розчином шкіру й установив, що зображення на ній з'являються швидше. (У той час цей феномен залишився непоясненим. Тільки наприкінці 30-х років ХІХ століття було встановлено, що дубильна кислота, що втримувалася в шкірі, значно прискорює прояв зображення). В 1802 році Веджвуд опублікував результати своїх досвідів. Поступово він навчився одержувати контурні зображення на папері, шкірі й склі: протягом трьох хвилин - при експозиції їх на сонце, і протягом декількох годин - при витримці їх у тіні. Але ці знімки не переносили сонячного світла, тому що вони не були зафіксовані. Тільки в 1819 році Джон Гершель знайшов речовину, що зміцнювала фотографічне зображення. Ним виявився сірчано-кислий натр. Здавалося б, фотографії залишалося зробити останній крок для того, щоб відбутися повністю як мистецтву, але цей крок був зроблений тільки через двадцять років. А поки що пошуки винахідників пішли по іншому шляху.

В 1813 році до дослідів з фотографічними пластинками приступив французький художник Ньєпс, якому належить головна заслуга у винаході фотоапарата. Близько 1816 року він прийшов до ідеї одержувати зображення предметів за допомогою так називаної камери-обскури. Ця камера була відома ще в стародавності. У найпростішій формі вона являє собою щільно закритий з усіх боків світлонепроникний ящик з невеликим отвором. Якщо стінка, протилежна отвору, буде з матового скла, то на ній виходить перевернуте зображення предметів, що перебувають перед камерою. Чим менше отвір, тим різкіше контури зображення й тим воно слабкіше. Упродовж сторіч ефекти, спостережувані в камері-обскурі, захоплювали любителів природи. В 1550 році Кардан влаштував у Нюрнберзі камеру з більшим отвором, у якому перебувала лінза. У такий спосіб він одержав більше яскраве й більше чітке зображення. Це було важливе вдосконалення, оскільки лінза добре збирала промені й значно поліпшувала спостережуваний ефект. Саме такий темний ящик з дуже маленьким отвором і лінзою на одній стороні й світлочутливій пластинці на іншій Ньєпс вирішив використати для проекції зображення. Це був перший в історії фотоапарат.

В 1824 року Ньєпсу вдалося вирішити завдання закріплення зображень, одержуваних у камері-обскурі. На відміну від своїх попередників він працював не із хлористим сріблом, а робив експерименти з гірською смолою, що під дією світла має здатність змінювати деякі свої властивості. Наприклад, на світлі вона переставала розчинятися в деяких рідинах, у яких розчинялася в темряві. Покривши шаром гірс