Кибальчич Микола Іванович – автор першого проекту літального апарату

Кибальчич Микола Іванович - автор першого проекту літального апарату

Ірина Прудка

31 жовтня 2013 року виповниться 160 років від Дня народження генія космічної науки, талановитого винахідника, автора першого проекту літального апарату з ракетним двигуном для космічних польотів - Миколи Івановича Кибальчича, якого дала світу одна з 5 могутніх космічних держав - Україна. Необхідно знати предків і сучасників, котрі є гордістю нашої Батьківщини.

Микола Іванович народився в затишному містечку Коропі, Кролевецького повіту Чернігівської області в родині священика Успенської церкви Івана Йосиповича та Варвари Михайлівни Кибальчичів. Батьки були досить освіченими для свого часу людьми: передплачували періодику, досконало володіли німецькою і французькою мовами. Родина мала багату бібліотеку. Микола був останньою, шостою, дитиною в родині Кибальчичів.

Розумний, добрий, чуйний, він навіть у дитинстві вирізнявся з-поміж ровесників. Початкову освіту отримав удома. Вчила його переважно мама, яка, на жаль, рано померла від туберкульозу легенів. Після її смерті Микола виховується в діда, батька матері - Максима Петровича Іваницького в селі Мезині.

Справжнє духовне виховання у Миколи саме від дідуся, який був кращим випускником Чернігівської духовної семінарії.

Навчаючись в гімназії Новгорода-Сіверського, юний Кибальчич захопився хімією, за що навіть отримав прізвисько "Миколка-піротехнік". Щоб читати технічну літературу, самостійно вивчив англійську мову.

Закінчивши гімназію зі срібною медаллю, хлопець переїхав до Петербурга. Батько мріяв бачити сина продовжувачем родинної традиції - священиком, але Микола вирішив стати інженером, щоб прокладати нові залізничні колії, і відмовився від пропозиції батька, навіть пішов на розрив із ним, залишивши дім. Він наполегливо готується до іспитів і без труднощів вступає до Петербурзького інституту інженерів шляхів сполучення. Але в інституті з перших днів навчання зіткнувся з несправедливістю і жорстокістю. Кибальчич залишив інститут і став слухачем медико-хірургічної академії. Розумний, повний сил, він не хотів лише лікувати людей, а й пропагував серед них здоровий спосіб життя. З такими задумами Микола поїхав до брата Степана - військового лікаря у с. Жорниці.

Зустрічався з селянами, поширював серед них заборонену літературу. Від’їжджаючи до столиці в жовтні 1875 року, він забув цю невеличку книжечку. Знайдені революційні книги стали причиною його арешту.

Три роки (1875-1878) талановита людина була приречена перебувати в Лук’янівській в’язниці м. Києва. Разом із братом Левком він входив до складу "Народної волі", готував замах на царя Олександра ІІ.

Микола керував лабораторією вибухових речовин. У гімназії він займався піротехнікою, з успіхом запускав ракети. Як обдарованого винахідника і вченого його не ввели до складу бойової групи. Його завдання - виготовлення бомби, яка стала прообразом сучасної гранати. Вистрілити в царя мав Левко, якщо той після замаху залишиться живим. У багатьох виникає питання, чому Микола Кибальчич - розумний, енергійний, чуйний - приєднався до народників-терористів. Після випробовування всіх методів мирної пропаганди народництва інакше вчинити він не міг. Не міг, бо ще в перші роки самостійного життя на собі відчув несправедливість, національну нерівність, насильство. Тому й вирішив із цим боротися не на життя, а на смерть.

Виконуючи доручення організації, М. Кибальчич старанно вивчав теорію і практику використання вибухових речовин. За короткий час він став прекрасним спеціалістом у цій галузі. Друзі пишаються ним і з повагою називають "Технік". Під його керівництвом виготовлялися метальні снаряди, одним з яких 1 березня 1881 року було вбито царя.

Після замаху на Олександра ІІ вся організація була заарештована. У Петропавлівській в’язниці (Петербург) перед стратою вчений невтомно працював над вирішенням своєї заповітної мрії: пошуком принципу руху літального апарата для міжпланетного сполучення. Яку ж треба мати силу волі, як треба любити людей, щоб, знаючи про близьку й неминучу смерть, творити свою зоряну дисертацію! Перед стратою, а точніше, 23 березня 1881 року останнім бажанням Кибальчича було скласти схему реактивного літального апарата. Це був оригінальний проект, призначений для польоту людини. Проект апарата - геніальний прогноз розвитку техніки; він обґрунтовує ідею космічного корабля з ракетним двигуном.

Дійшли свідчення про те, як вів себе Микола Іванович перед стратою: "Кибальчич сидів скромно і тихо на своїй ганебній лаві, дивлячись кудись у простір поперед себе, поверх голів натовпу; на його застиглому обличчі не можна було прочитати ні жаху, ні погорди, ні зневаги, ні слідів якогось іншого почуття, яке хвилювало б його у той час; це було обличчя вченого-філософа, який розв’язував у цю хвилину складну проблему".

В останньому слові на суді він сказав: "Позбавлення людини життя є річ жахлива".

У 28-річному віці обірвалося життя генія. Якби він знав, що через 80 років у космос підніметься людина, українські ракети-носії впевнено ввійдуть на світовий ринок, що п’ять космічних ракетних комплексів ("Циклон-2", "Циклон-3", "Зеніт-2", "Зеніт-3SL", "Дніпро") забезпечать запуски космічних апаратів з космодромів різних країн, виведуть на орбіту екіпажі майже всіх космічних кораблів СРСР, у тому числі сімнадц