Формування політичних партій в 18 ст.

Уже на попередньому етапі розвитку національно-визвольного руху на західноукраїнських землях були створені сприятливі умови для консолідації та організаційного оформлення політичних партій, що мали прийти на зміну недостатньо згуртованим народовцям і москвофілам.



Русько-Українська радикальна партія

У жовтні 1890 року в Галичині під впливом революційно-демократичних ідей М. Драгоманова ліве крило західноукраїнського національного руху оформилося в Русько-Українську радикальну партію (РУРП). Її фундаторами були «ветерани» радикалів Іван Франко та Михайло Павлик. Новостворена політична партія була фактично першою на українських землях — як західних, так і східних.

На організаційних зборах РУРП була ухвалена партійна програма, що ґрунтувалася на принципах наукового соціалізму.

У програмі-мінімумі РУРП окреслено її найближчі завдання:

• досягнення матеріального добробуту трудящих;

• усунення всякої експлуатації;

• проведення реформ, спрямованих на економічне піднесення краю.

У програмі-максимумі декларувалося прагнення радикалів до встановлення колективної організації праці й колективної власності на засоби виробництва еволюційним шляхом.

У національному питанні програма РУРП не ставила за мету досягнення державної самостійності України, а пропонувала лише запровадження в Австро-Угорщині «правдивого автономізму», що забезпечував би якнайкращий культурний і національний розвиток краю і народностей, які тут проживали.

Однак у цілому національна частина програми Русько-Української радикальної партії була досить обмеженою, тому її цілком справедливо піддавали гострій критиці «молодші» радикали, які вважали себе справжніми й послідовними марксистами і пропонували відразу боротися за створення Української держави в складі Австрійської федерації.

У 1895 році один з лідерів «молодших» радикалів Юліан Бачинський опублікував свою працю «Україна irredenta» («Україна уярмлена»), у якій на підставі аналізу економічного розвитку виявив суперечності, що заважають вільному розвиткові українського народу, і дійшов висновку, що політична самостійність України є необхідною передумовою її економічного та культурного піднесення та и узагалі передумовою самої можливості її існування.

Урахувавши критичні зауваження молодшої частини радикалів, з'їзд Русько-Української радикальної партії в 1895 році докорінно «націоналізує» свою програму, проголошуючи, що в дальшій перспективі найпов-ніше реалізувати соціалізм можна лише в межах незалежної Української держави, а в близькій перспективі — у цілком автономній українській провінції Австро-Угорщини.

Персоналїї

Юліан Бачинський (1870-після 1934)

Український громадський діяч. Публіцист. Член Української радикальної партії, а з 1898 р. — Української соціал-демократичної партії. У 1918 р. входив до складу Української національної ради ЗУНР — ЗО УНР. З 1919 р. — представник УНР у Вашингтоні. У 20-х роках повернувся до України. Працював у редакції «Української Радянської Енциклопедії». У 1934 р. заарештований і засланий. Подальша доля невідома.

(За «Довідником з історії України»)



Українська соціал-демократична партія

У вересні 1899 року частина радикально налаштованих членів РУРП, що вийшла з партії, створила окрему Українську соціал-демократичну партію (УСДП). Лідерами її були М. Ганкевич, С. Вітик, Ю. Бачинський та ін.

У програмній статті першого номеру друкованого органу УСДП «Воля», виданому в 1900 році, зазначалося: «Щоби міжнародна єдність пролетаріату розвинулася вповні, треба, аби кожний народ був паном у своїй хаті». А далі наголошувалося: «Наша ціль є вільна держава українського люду — Українська Республіка».

УСДП засновувалася як складова частина австрійської соціал-демократії, у програмі якої тези про право націй на самовизначення не було. Австрійська соціал-демократична партія (АСДП) вимагала тільки перебудови Австро-Угорщини на засадах територіальної та культурно-національної автономії. Потребу збереження Австро-Угорської держави соціал-демократи мотивували загрозою Європі з боку Російської імперії. Тому національну програму АСДП з'їзд Української соціал-демократичної партії, який відбувся 1903 року, змушений був визнати для себе обов'язковою.

Лідери УСДП водночас підкреслювали історичну необхідність побудови в перспективі незалежної соборної Української держави, що, у свою чергу, зумовлювало потребу активізації виховної роботи серед українських робітників. У зв'язку із цим виник конфлікт між УСДП та польською соціал-демократією, керівники якої забороняли українським соціал-демократам вести пропагандистську роботу серед галицьких робітників, уважаючи їх в основній масі поляками.

У 1907 році УСДП, усупереч позиції польських соціал-демократів, висунула вимогу поділу Галичини на українську та польську автономні частини, що могло б стати першим кроком до створення української національної державності. Усередині партії значно посилилося самостійницьке крило, очолюване В. Левинським, представники якого з 1909 року почали засновувати окремі від Польської партії соціал-демократів політичні організації міських робітників, унаслідок чого конфлікт з поляками ще більше загострився.

Позиція УСДП з національного питання на почат