Шляхи скіфського часу на території Дніпро-Донецького Лісостепу

МІНІСТЕРСТВО НАУКИ ТА ОСВІТИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ «КИЇВО–МОГИЛЯНСЬКА АКАДЕМІЯ»

РЕФЕРАТ

На тему

Шляхи скіфського часу на території Дніпро-Донецького Лісостепу

Виконав

Студент МП–1

Калашнік Є. С.

Перевірив:

К.і.н., доц. Болтрік Ю. В.

Київ – 2009р.

ВСТУП

Специфічні умови Лісостепу з його відносно м’яким кліматом, багатими пасовищами, родючими чорноземними ґрунтами, різноманітною флорою та фауною робили його дуже привабливим для заселення землеробськими племенами раннього залізного віку.

Тут ми маємо підстави для виділення 3 споріднених племінних утворень. Саме цей період у історії населення Північного Причорномор’я був описаний Геродотом. Ряд дослідників вважають цей регіон територією розселення багаточисельного народу будинів.

Виділені окремі племена будинського союзу у такому разі будуть відповідати племенам, які були згадані “батьком історії”. Таким чином, підтверджується можлива локалізація меланхленів (екзоетнонім частини будинського народу) у сіверськодонецькому Лісостепу.

На протязі всього свого існування ці племена були тісно пов’язані з кочовиками, а, отже, опосередковано, і з античними колоніями Північного Причорномор’я. Незважаючи на те, що характер їх взаємовідносин досі залишається під питанням (Алексеев 2003, с. 161), суттєве поширення артефактів античної матеріальної культури серед лісостепових землеробів не викликає сумніву.

Пролити світло на місце тих чи інших факторів у процессі проникнення грецьких виробів може дати аналіз просторових структур, зокрема шляхів сполучененя. Джерелом у вивченні цього питання є данні топографії та картографування могильників, поселень та городищ, чи інших фортифікаційних споруд; поодинокі писемні джерела античних авторів; екстраполяція писемних свідчень щодо шляхів середньовічних кочовиків на ранню залізну добу; і навіть дані палеонтології.

Розділ 1. Аналіз річкових та сухопутних шляхів сполучення

Численні знахідки предметів античного імпорту у похованнях та культурних шарах поселень та городищ свідчать про активні відносини між місцевим населенням та грецькими колоністами. Важливе місце при вивченні цих відносин посідає питання щодо шляхів проникнення виробів античних майстрів до лісостепових племен. О.В. Бандуровський визначив три основні шляхи (Бандуровский, 2000, с. 6), по яким грецький імпорт міг потрапляти до Лісостепу: перший проходив по Дніпру, Ворсклі та Мерчику (Брашинский, 1980, с. 102 - 103; Шрамко, 1987, с. 20), другий - по Сіверському Дінцю та його правим припливам (Брашинский, 1980, с. 102), третій – сухопутний Муравський шлях (Шрамко, 1987, с. 20; Болтрик, 1990, с. 35). Більшість дослідників схильні визнавати провідну роль річкових шляхів, хоча ми схильні вважати, що співвідношення водних та сухопутних шляхів було більш збалансованим (Болтрик, 1990, с. 31 - 35) .

О.В. Бандуровський унаслідок аналізу картографування археологічних пам’яток дійшов висновків про дещо вторинну роль Сіверського Дінця, як торгового шляху (Бандуровский, 2000, с. 6). Про це, на думку дослідника, свідчить відсутність городищ-центрів, великих поселень та курганих могильників безпосередньо на берегах найбільшої річки регіону. Навпаки більшість укріплень та некрополів тяжіють саме до Муравського шляху. Свідченням функціонування цього сухопутного шляху може слугувати знахідка кісток віслюка на Люботинському городищі (Шрамко, 1998, с. 100).

Дещо більший вплив на життя населення сіверськодонецького Лісостепу мали сухопутні шляхи, які проходили як у меридіональному, так і у субширотному напрямках. Це Геродотів шлях до країни аргіпєїв, який перетинав південь Східної Європи з заходу на схід, та Муравський Шлях (Русов, 1876, с. 48 - 50). Серед них виділяється своїм значенням останній. Він являв собою дорогу від Перекопу у Криму до сучасної Тули з відгалуженнями до дніпровських переправ у початковій частині. На усьому своєму шляху він проходив по вододільній височині у верхів’ях річок Вовча, Самара, Орель, Берестова, Орчик, Коломак, Мерчик, Мерла, Ворскла і Сейм із західного боку і біля верхів'їв річок Берека, Уди, Мжа на сході. Це був дуже зручний шлях для пересування торгових караванів. Тут не зустрічаються глибокі річки, яруги, болота та значні лісові масиви. Важливе значення мало і те, що на відстані денних переходів по Муравскому шляху малися зручні місця для зупинок (Русов, 1876, с. 48). Тільки на південній окраїні Лісостепу спостерігається погіршення топографічних умов - береги річок Коломак та Мжа були заболочені і вкриті густим лісом. Між джерелами цих річок, в урочищі Валки, розташовані земляний вал і рів довжиною 6 км, що перегороджують Муравский шлях. В «Книге Большому Чертежу» відзначено, що «…а по сторонам того рву обойти нельзя: прошли леса и болота (Книга Большому чертежу, 1950, с. 64)». Ще у 1636 р. білгородський воєвода А. Тургенєв повідомляв у Москву, що вал «учинен изстари» і що «мимо Валок татарского проходу Муравским шляхом иного места нет (Загоровский, 1980, с. 69 - 70)».

Наявні дані дозволяють датувати захисні споруди в ур. Валки, а отже і початок функціонування цього шляху, скіфським часом. У першу чергу слід відзначити знахідку в цьому валу скарбу римських срібних монет (Справочник по археологии …, 1977, с. 62), що свідчить про його існування вже на початку I тис. н. е. Принципове значення для уточнення дати будівлі вала у верхів'ях Коломака і Мжи має факт